Я відчуваю сором за край, з якого походжу: крик душі парамедикині з Полтавщини

Я відчуваю сором за край, з якого походжу: крик душі парамедикині з Полтавщини
15 листопада 2022, 09:58   0

Катерина Галушка – парамедикиня, яка рятує наших бійців на передовій у складі добровольчого медичного бетальйону «Госпітальєри». Її образ використали для фігурки Lego. Але зараз мова не про неї. Зараз про нас, про полтавців. Друкуємо звернення Катерини Галушки і до полтавців, та й до усіх українців, яке вона опублікувала на своїй сторінці:

– Я родом з Полтавщини. Там народилася, там жила, там вчилась у школі. Мені було дуже приємно це казати, бо ще й прізвище символічно полтавське. Полтава стала місцем життя Котляревському, який зробив найвагоміший внесок у становлення сучасної української літературної мови. Мені було дуже приємно читати, як ряд ЗМІ Полтавщини писав як «парамедик полтавка стала образом фігурки Lego».
Але сьогодні я дуже зла. І в першу чергу зла на жителів цього краю.

Зла за Мамая, якого ви обрали міським головою і який відвертий русофіл. Який називає атаку Полтави дронами-камікадзе «вразливою негодою». Який заявив про братовбивчу війну в Україні та боротьбу США і Росії на нашій території.
Зла, бо побачила реакцію полтавчан на бажання демонтувати пам’ятник прихвостню імперії Пушкіну. Зла, бо прочитала ряд коментарів про те, як деякі полтавчани вороже ставляться до деколонізації та протистоять перейменовуванню вулиць/парків і т.п.
Як полтавці говорять російською мовою і питають «а что такоє»?

А що таке? А що війна 8 років і повномасштабне вже 9 місяць їх не турбує? А що всі інші міста демонтують пам’ятки радянського й імперського минулого, в якому українців знищували, а жителі Полтавщини опираються цьому й називають «геніями» тих, хто вважав українців зрадниками й малоросами (тут можете піти «Мазепу» кучерявого почитати)?

Чесно. Я чекала, що всім вже дійшло, що все російське - вороже нам, бо воно пропагує або дружбу з убивцями, або нашу меншовартість, або відверто стає символом «русского міра», котрий пускає по нам ракети. Я очікувала більшої активності й боротьби за українське в Полтавській області.

І коли в коментарях мене переконують, що я гіперболізую проблему, а саме - підтримую деколонізацію, після всього, що нас довелося пройти і скільки ще чекає, я відчуваю сором за край, з якого походжу. Я відчуваю сум і гнів за тих, хто досі захищає «вєлікую расєйськую культуру». Там немає нічого особливо великого та геніального.

Спитайте себе, чому в Полтаві так багато російського й чому ми не увіковічнюємо імена наших власних героїв та митців.
Скільки вулиць Пушкіна на Полтавщині? А скільки вулиць Симоненка, який звідси походить?

На фото витираю кров у машині, звідки забрали пораненого російськими снарядами, котрі випустили любителі Пушкіна, Достоєвського, Щорса, Ватутіна та інших, чиїми іменами названі наші вулиці.

Суспільство 15 листопада 2022, 09:58

Щоб писати коментарі

Авторизуйтесь
Вибір редакції