Як у Полтаві україно-ісландську дружбу розвивають

1. >
2. Суспільство >
3. Як у Полтаві україно-ісландську дружбу розвивають

Ігор Тараканов, Олег Мінгальов, Ігор Балицький, Ейнар Тор, Сергій Клочков - україно-ісландська дружба. Фото надано Сергієм Клочковим.

Ісландія стала ближче до України. Перший крок було зроблено ще минулого року, коли у Полтаві провели міжнародний фестиваль українського та ісландського кіно. Важлива подія тоді пройшла досить непомітно для загалу, цього ж року захід планується більш масштабний. Про те, як працює новостворена громадська організація «Україна-Ісландія», що ісландці думають про Україну, чим цього року дивуватиме фестиваль – журналіст «Коло» запитала у членів громадської організації «Україна-Ісландія».

Чому Ісландія?

Бо історія Ісландії дуже схожа на історію України. Від початку існування Ісландія вела боротьбу за свою незалежність. Завдяки своїй працелюбності ісландцям вдалось побудувати процвітаючу країну між вулканами та гейзерами, біля Полярного кола. У Ісландії також були майдани, причому успішні, після яких країна подолала корупцію та врятувалась від банкрутства.

Хто у Полтаві дружить з ісландцями?

Громадська організація «Україна- Ісландія» була зареєстрована 20 лютого 2017 року.

У гості до редакції прийшли:
Голова організації – Сергій Клочков.
Перший заступник – Ігор Балицький.
Члени правління – Олег Мінгальов, Сергій Лейкін.

Загалом у організації з полтавського боку працює близько 10 людей, але вхід сюди, як обіцяють члени «Україна-Ісландія» відкритий для усіх.

Коло: Як з’явилась ідея кінофестивалю?

Олег Мінгальов: Все почалось з фільму про Миргород. Кінорежисер Ейнар Тор, член міжнародної організації кінорежисерів та мій хороший друг приїхав до України знімати кіно. Було це після майдану, тоді про Україну заговорили у світі. Я йому рекомендував їхати відразу до Миргорода, бо Київ – це уже банальність, а от глибинна провінційна Україна – це цікаво. Документальний фільм з робочою назвою «Миргород» ми знімали місяць. Це 40 хвилин, але дуже багато роботи. Кінофестиваль ми теж хотіли організувати у Миргороді, але врешті-решт опинились у Полтаві, де у 2016 провели фестиваль на досить високому рівні.

Козаки й вікінги

Коло: А яка нам користь від співпраці з Ісландією?

Сергій Клочков: От ви питаєте про користь, але не все виміряється вигодою. Зараз, коли країна у стані війни, нам треба уміти розрізняти, хто друг, або хоча б приятель, а хто – прихований ворог. І німці, і французи грають з Україною «у дві руки». А от скандинави проявили себе по відношенню до України швидше дружньо. Ісландці нам дуже близькі по духу.

Ігор Балицький: У історії наших країн дуже багато схожого. Перші поселення часів Київської Русі з’явились у 9 сторіччі. Приблизно у цей же час з’явились перші поселення і у Ісландії. І от з того часу обидві країни боролись за незалежність від «старшого брата». У 1917-1918 – в Україні – жовтневий переворот, спроби утворити незалежну республіку, у Ісландії в той же час – підписана унія з Данією, згідно якої Данія визнавала суверенітет Ісландії, хоча остаточну незалежність країна виборола тільки у 1944.

Сергій Клочков: У ісландців, як і у нас, був «старший брат» – спочатку Данія, потім – Норвегія. А ще у них були «Тріскові війни» з Великобританією, які тривали майже 20 років. І маленькій 320-тисячній Ісландії вдалось розширити акваторію для ловлі риби з 5 до 200 миль навколо острова, це ж їх основний заробіток. І тоді був величезний міжнародний скандал, адже обидві країни – члени НАТО. В ході цієї війни загинув капітан сторожового катеру – який пішов у лобову атаку на таран на анлійське судно. Він – герой Ісландії посмертно.

Коло: А у 2016 Ісландія у Великобританії ще й у футбол виграла…

Сергій Клочков: Це страшний ляпас Великобританії. Їх збірній простіше було німцям програти, ніж ісландцям.

Олег Мінгальов: Тим більше що населення Великобританії – понад 60 мільйонів чоловік, а у Ісландії, як у Полтаві майже – 320 тисяч.

Країна вулканів і майданів

Ігор Балицький: Головний тренер Ісландії по футболу гарно сказав: у Ісландії вулканів більше ніж професійних футболістів. Вулканів – 126, а футболістів – 120. Та й про майдани не треба забувати – і у Ісландії вони були теж. У 2008 – коли країна опинилась на межі банкрутства через борги приватних банків. Результат – відставка уряду і перевибори. 2010 рік – референдум, де ісландці висловились проти повернення банківських боргів іноземним кредиторам та арешт винних у банківській кризі. Далі – переписання Конституції силами 25 звичайних ісландців.

Сергій Клочков: І останній майдан – у 2016 – коли у офшорному скандалі, який виявив прізвища також українських чиновників, виявився замішаний Прем’єр-міністр Ісландії. У Рейкявіку уже на наступний день після оприлюднення інформації стояв майдан – 100 тис чоловік – і чиновник подав у відставку. А в Україні хоч один чиновник поніс покарання?

Про дружбу народів і міст

Коло: Давайте повернемось до першого кінофестивалю у травні 2016. Як це було?

Сергій Лєйкін: До мене звернувся Олег Мінгальов з проханням допомогти з організацією та проведенням кінофестивалю, оскільки ні грошей, ні команди не було. Я запропонував, щоби наше об’єднання підприємців малого бізнесу міста Полтава взяло на себе організацію та проведення кінофестивалю, що і було зроблено.

Сергій Клочков: Це була величезна робота. Над організацією фестивалю з полтавської сторони працювало близько 20 чоловік – організаторів та волонтерів, які у стислі терміни зробили неймовірний об’єм робіт і все пройшло без сучка без задорінки. Хоча перепон насправді було чимало. Починаючи з пошуку прапора Ісландії – і до оформлення громадської організації «Україна - Ісландія». Щоб було ясніше, скажу, що запрошення Ейнару Тору минулого року ми надсилали від спілки підприємців малого та середнього бізнесу, бо наше ГО ніяк не хотіли реєструвати.

Ігор Балицький: Наразі існує негласна установка на рівні держави – поменше плодити ГО – щоб не було інакодумства. Скільки ми порогів оббивали, що оформити нашу громадську організацію – і чули, що то у нас бланк не такий, то форма не така, то: «А нащо воно вам треба?» Врешті-решт ми звернулись до професійних юристів і вони допомогли нам з реєстрацією організації.

Сергій Клочков: Готуючи наш перший фестиваль ми вирішили не винаймати великий зал, не витрачали зайві гроші на медіа, натомість запросили вагомих експертів у журі фестивалю (Тетяна Ретивова (США), Ейнар Тор (Ісландія), Карлос Джоао (Португалія) та ін.). А ще у рамках нашого фестивалю професор лісабонського університету (Карлос Джоао) прочитав лекцію про мистецтво. Я сам людина бізнесу, тоді якось без особливого ентузіазму до цього постався, а як почав слухати – захопився страшенно! Мені дзвонять – треба бігти, багато роботи, а я слухаю лекцію: «Що таке мистецтво» – і не можу відірватись.

Ігор Балицький: Мистецтво – це коли ти втілюєш у своєму шедеврі те, про що інші мріють. Показати реальність того, що здавалось нездійсненим. В такому дусі була та просто незвичайна лекція.

Олег Мінгальов: Я попереджав усіх полтавських художників – прийдіть на лекцію, послухайте. А мені відповідали: він буде навчати нас що таке мистецтво? Тому вийшло, що бізнесмени, які прийшли і послухали – стали вище рівнем ніж полтавські художники. Але, думаю, цього сезону лекція збере більше слухачів, якщо, звісно, він захоче її прочитати, а ми його про це попросимо.

Ігор Балицький: До речі, з вуст професора прозвучало: у вас же ж в Україні йде громадянська війна. Там мало знають про російську агресію. Мені доводилось йому пояснювати що до чого. От коли уже професор лісабонського університету розуміє ситуацію в нашій країні – він буде поширювати цю інформацію у своїх колах.

Олег Мінгальов: А ще полтавцям продемонстрували 10 ісландських документальних фільмів. Для порівняння – у Санкт Петербрурзі на аналогічному фестивалі російським організаторам вдалося випросити тільки 2.

Ігор Балицький: А як народжувались постери до фестивалю – прямо на коліні малювали! Ми з Олегом Мінгальовим сіли на лавочці біля театру Гоголя і за 2 -3 години у блокноті його намалювали. Ми малювали, а до Олега Мінгальова підходили люди і питали – чи він – Гоголь, у нього тоді була схожа зачіска й люди його сприймали за актора. Постери ж наступного дня віддали уже у друк.

Сергій Клочков: Все робилось дуже оперативно, з коліс. І ми встигли! Коли Ейнар Тор зайшов на відкриття фестивалю і побачив прапор Ісландії – він ледь не плакав.

Коло: А де ви знайшли прапор?

Сергій Клочков: Перерив весь Інтернет і замовив. У мене у кабінеті тепер ця стійка стоїть – з прапорами України та Ісландії. До речі, на першому фестивалі ми отримали відзнаку від харківського кінофестивалю «Сходи». Ми хочемо подарувати краєзнавчому музею копії усіх призів нашого фестивалю. Це – частина історії Полтави. Зробимо у музеї куточок україно-ісландської дружби, щоб полтавці, які не були на фестивалі, могли зайти і побачити.

Сергій Клочков: Кажуть, що перший млинець – грудкою. А у нас він виявилась така грудка, що тепер стає лавиною – все більше і більше.

Коло: Може, й влада зверне увагу тепер.

Сергій Клочков: Владі це ще не потрібно. У нас навіть українського по посольства немає у Ісландії, тільки консульство, яке знаходиться на території фінського посольства у Фінляндії. І ми вирішили цю ситуацію виправити. Якщо люди будуть співпрацювати між собою, то можливо і дипмісія між державами з'явиться. Головне, щоб це не перетворилось на офіціоз.

Ігор Балицький: Я питав у Ейнара – чи є в їхньому уряді люди, які б уже мали контакти з Україною, і він сказав: ми з тобою – оце і є контакти Україною й Ісландії. Він знає президента Ісландії, але, власне, у них всі добре знають свого президента, він не ховається від людей.

Про червону доріжку в Полтаві

Коло: А що ви плануєте зробити цього року?

Олег Мінгальов: Я нещодавно був на премьєрі фільму харківського режисера Ігора Парфьонова «Маніфест». Епічний фільм про те, що вібуваєтья зараз, я там, до речі, граю фрагмент. У нього є пропозиція зробити прем’єру і у Полтаві. Нам же потрібно доводити якось свій статус духовної столиці. Он Садовий оточив себе культурологами, маркетологами, і ми бачимо результат – Львів – туристична мекка.

Сергій Клочков: А ми МАФами себе заставили...

Олег Мінгальов: Олександр Мамай зробив абсолютно нуль і навіть мінус. Тільки перед виборами зупинки з’являються і посилено катають асфальт гроші.

Сергій Клочков: Я б хотів показати ісландцям фільм «Піски», який недавно у Полтаві показували. Про майдан ми фільм показали на першому фестивалі, тепер – про війну. Взагалі, ми дуже ретельно займаємось тим, які країни будуть представлені на фестивалі. Не тільки Ісландія, а й скандинавські та прибалтійські країни хочемо задіяти. І з нашого боку показати найсвіжіші українські фільми. Гадаю, з часом, коли ми обростемо м’язами і можливостями, можна буде робити фестиваль одночасно на кількох майданчиках – бренд «Полтава філм фест» буде діяти у Полтаві, Харкові, Києві, Кракові одночасно.

Ігор Балицький: Ми, полтавці, у владі, чи ні, але мусимо думати про те, щоб Полтавська область вигравала порівняно з іншими. Зараз іде така конкуренція між містами, що ми повинні сісти і гребти як оті вікінги.

Сергій Клочков: Я не кажу про Кани, але он у Одесі дружина Тігіпка проводила щороку кінофестиваль на високому рівні, чому ми не можемо?

Коло: Полтаві треба пропонувати альтернативу святу сала й галушки.

Олег Мінгальов: Це добре, що такі свята є, але наївся ти вареників та галушок – а потім що?

Ігор Балицький: Та й потенційним меценатам це буде хороша реклама, адже фестиваль міжнародний. От часто бізнесменів питають – для чого ти займаєшся бізнесом? І часто відповідають: щоб гроші заробити. А я почув від американських бізнесменів колись іншу відповідь – щоб здійснити свою мрію. У нашій країні багато хто не бачить для себе перспективи, люди виїздять, а тут з’являється мрія – і ти її реалізуєш! Це просто стан ейфорії!

Сергій Клочков: У нас є спонсори, які патріотично налаштовані і вірять у Полтаву. Зокрема, Ігор Стефанишин нас підтримав у проведенні першого фестивалю. Він – справжній патріот Полтави. Ми сподіваємось, що полтавський бізнес буде зацікавлений і прийматиме у нашій роботі участь. І з часом ми проведемо у Полтаві не тільки міжнародний кінофестиваль, а й міжнародний бізнес-форум. Кінофестиваль ми плануємо виводити у ранг щорічного.

Дружба країн без вказівки згори

Сергій Лейкін: Після того, як ми провели кінофестиваль, народилось багато ідей про співпрацю, було для цього підґрунтя. Вірю, що наша організація буде розвивається за рахунок горизонтальних зв’язків, а не формально, бо є вказівка згори. І молодь до нас хай приходить творча, хай шукають однодумців у Ісландії, розвиваються. Це основна наша задача – налагодити людські зв’язки і щойно ми їх вибудуємо, нас стане більше: правильно налаштованих людей, які хочуть ненасильницьким шляхом змінити Україну на краще.

Сергій Клочков: Тому звертаюсь до полтавців: вступайте до нашої громадської організації, діячі культури, мистецтв, молодь, меценати – запрошуємо. Мої контакти у прямому доступі є, телефонуйте. Щорічний міжнародний фестиваль – вагомий внесок у розвиток міста, його інфраструктуру. Він приваблюватиме до нас гостей та туристів. Повернемо Полтаві статус культурної та духовної столиці!

Автор: Тетяна Цирульник

• #Сергій Клочков