15 Героїв України з Полтавщини, які загинули на війні з окупантами

1. >
2. Суспільство >
3. 15 Героїв України з Полтавщини, які загинули на війні з окупантами

Вже понад 10 років триває війна з росією та більше двох років з повномасштабного вторгнення. Щодня за вільне майбутнє України віддають свої життя кращі її сини і дочки.

В цей день ми хочемо згадати полтавців, які загинули в боротьбі з ворогом і були удостоєні найвищої нагороди – звання Героїв України. Відразу зауважуємо, що інформація зібрана з відкритих джерел і може бути неповною.

Олександр Оксанченко

(26. 04. 1968, с. Маломихайлівка Покров., нині Синельників. р-ну Дніпроп. обл. – 25. 02. 2022, похов. у м. Миргород Полтав. обл.)

25 лютого 2022 року, на другий день повномасштабного вторгнення Росії в Україну, в повітряному бою під Києвом загинув Герой України, депутат Миргородської міської Ради від Політичної партії «Сила і Честь», один з найкращих у світі льотчик-винищувач («Grey Wolf») Олександр Якович Оксанченко.

Переможець багатьох міжнародних авіаційних показів, льотчик 1-го класу полковник, він першим став на захист всіх нас під час повномасштабної російської агресії 24 лютого 2022 року, відбиваючи ворожі атаки над Києвом, прикриваючи країну від ударів з повітря.

Указом Президента України №78/2022 Олександрові Оксанченку присвоїли звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка». Родині авіатора Президент України передав нагороду в День Незалежності України.

Чобану Степан

(21. 12. 1963, с. Долинське Болградського, згодом Ренійського, нині Ізмаїльського р-ну Одеської обл. — 28. 02. 2022, Кропивницький, похований 06. 03. 2022 у м. Миргород Полтавської обл.)

28 лютого на літаку Су-27 пілот Степан Чобану першим піднявся в повітря і вступив у повітряний бій над Кропивницьким. Відволікаючи на себе ворожу авіацію, був атакований ракетами, він загинув. Пілоту було 58 років.

Дії майора Чобану забезпечили підняття в повітря решти літаків частини, виведення їх з-під удару та перебазування на резервний аеродром.

2010-го Степан Іванович пішов на пенсію, через військовою агресією Російської Федерації 2015 року вирішив повернутися до лав ЗСУ.

24 лютого 2022 року Степан Іванович вивів літак з-під ракетного удару російської армії.

У Степана Івановича залишились вдова і двоє синів. Похований із військовими почестями на військовому цвинтарі в Миргороді.

За визначну особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету й територіальної цілісності України, вірність Військовій присязі Указом Президента України № 94/2022 від 2 березня 2022 року майору Чобану Степану Івановичу присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).

Грицаєнко Віталій

(03. 08. 1990, Полтава — 19. 03. 2022, м. Маріуполь Донецької обл., похований 06. 11. 2022 на Алеї Слави у рідному місті)

Під час повномасштабної агресії Російської Федерації брав участь в обороні м. Маріуполя.

27.02.2022 група Грицаєнка відбила 4 спроби висадки морського десанту ворога та завдала йому суттєвих втрат. 01.03.2022 підрозділ повністю розбив ворожу колону, яка намагалася прорватися у місто.

15 березня старший лейтенант Грицаєнко разом із побратимами успішно заблокували пересування ворога. Особисто знищив 2 бойові бронемашини «Тигр».

У ніч проти 19.03.2022 група військовослужбовців окремого загону спеціального призначення «Азов», до складу якої входив старший лейтенант Грицаєнко, здійснила успішний рейд у тил противника, було знищено ворожий командний пункт, тиловий склад та склад із боєприпасами, танк, два БТР та близько взводу живої сили ворога.

Загинув від тяжких поранень 19.03.2022 під час виконання бойового завдання.

За особисту мужність і героїзм, виявлені в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (02.04.2022, посмертно).

Кагал Максим

(01. 12. 1991, м. Кременчук Полтавської обл. — 25. 03. 2022, м. Маріуполь Донецької обл., похований 16. 01. 2023 у рідному місті)

З 24 лютого 2022 року командир взводу старший лейтенант Максим Кагал, разом з побратимами, боронив м. Маріуполь. Його завданням було стримувати просування російських окупантів. Зокрема, 5 березня 2022 року, Максим очолив зведений підрозділ, який зумів ущент розбити ворожу БТГ і змусив рашистів ганебно тікати. Це при тому, що ворогів було вп'ятеро більше. Противник накривав українських захисників щільним артилерійським вогнем із суші та моря, але українським захисникам вдалося знищити щонайменше 2 танки, 4 бронетранспортери, 2 самохідні артилерійські установки та близько роти піхоти.

Згодом Максим очолив групу «азовців», яка знищила командний пункт загарбників у одній із маріупольських п'ятиповерхівок. Під час «зачистки» Максим йшов попереду, надихаючи підлеглих своїм прикладом, особисто знищував рашистів вогнем та гранатами, а одного із них захопив у полон. Вороги виявилися спецпризначенцями путінської військової розвідки.

У бою двох «азовців» було тяжко поранено, і вони не могли пересуватись, проте Максим швидко надав їм першу медичну допомогу та організував евакуацію.

Загинув 25 березня 2022 року в результаті розриву ворожої авіабомби під час штурму ворогом наших позицій на околиці м. Маріуполя.

Похований 16 січня 2023 року в рідному місті Кременчуці на Алеї Героїв Свіштовського кладовища.

Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (2022, посмертно).

Орлов Андрій

(29. 10. 1983, Полтава – 06. 09. 2023, м. Берислав Херсонської обл., похований 11. 09. 2023 у рідному місті)

У 2014-16 у складі батальйону «Донбас» Національної гвардії України брав участь в антитерористичній операції на Сході України. 2016 навчався у школі снайперів, служив заступником командира взводу снайперів.

На момент початку повномасштабного вторгнення перебував у Багдаді, де працював охоронцем в одній з міжнародних компаній, однак розірвав контракт раніше. Від березня 2022 воював із російськими військами у складі 131-го окремого розвідувального батальйону Сухопутних військ Збройних сил України.

У вересні 2022 Андрій Орлов як боєць розвідувальної групи відзначився під час бою поблизу с. Мала Сейдеминуха Бериславського р-ну Херсонської обл. Завдяки його коригуванню вогню українська артилерія та авіація знищила значну кількість окупантів і ворожої техніки та змусила противника відступити.

Отримав поранення. 10 листопада 2022 виявив сміливість та професіоналізм під час звільнення м. Снігурівка Баштанського р-ну Миколаївської обл. та особисто підняв прапор України над адміністративною будівлею.

Зробив значний внесок щодо витіснення окупантів з Херсону.

Звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка» за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України. Нагороду вручив Президент України Володимир Зеленський 14 листопада 2022 року у м. Херсоні у ході робочої поїздки на деокуповану частину Херсонської області.

6 вересня 2023 під час розвідки на острів Козацький поблизу с. Одрадокам’янка Бериславського р-ну отримав тяжкі поранення. Того ж дня помер у Бериславській лікарні.

Боровицький Назар

(24. 09. 1993, Полтава — 05. 04. 2022, поблизу м. Маріуполь Донецької обл., перепохований 29. 07. 2023 на Байковому кладовищі в Києві)

Боровицький Назар Богданович як офіцер Служби безпеки України брав участь в антитерористичній операції та операції Об’єднаних сил на Сході України. Від 2021 служив у Головному управлінні розвідки Міністерства оборони України. У серпні того ж року взяв участь у рятувально-евакуаційній місії в Афганістані, зокрема допомагав виїхати з Кабулу іноземним журналістам і дітям.

Від початку повномасштабного вторгнення воював на Донбасі. Згодом вирушив боронити Київ, знищував ворогів у смт Бородянка Бучанського р-ну, м. Буча та інших населених пунктах Київської обл. Потім виконував завдання на маріупольському напрямку. Двічі літав на гелікоптері в оточений окупантами Маріуполь, щоб перевезти продовольство та медикаменти й евакувати поранених.

5 квітня 2022 під час виконання 3-го польоту за кілька кілометрів від підконтрольної Україні території в гелікоптер влучила російська ракета. Окупанти поховали Назара Боровицького в братській могилі. У травні 2023 завдяки таємній операції українських розвідників його останки вдалося повернути додому.

Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (28 липня 2023, посмертно) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові.

Міщенко Сергій

(21. 05. 1974, м. Зіньків, нині Полтавського р-ну Полтавської обл. — 01. 12. 2022, с. Ковалівка Сватівського р-ну Луганської обл., похований 07. 12. 2022 у рідному місті)

Міщенко Сергій Олексійович у перші дні (лютий 2022) пішов служити в Збройні сили України. Як командир відділення взводу протитанкових ракетних комплексів 87-го протитанкового дивізіону 45-ї окремої артилерійської бригади Корпусу резерву Сухопутних військ Збройних сил України брав участь у боях за Київ, міста Буча й Ірпінь Київської обл., поблизу м. Барвінкове, сіл Вірнопілля та Бражківка Ізюмського р-ну Харківської обл.

Установив рекорд дальності пострілу з «Джавеліна» на 5,5 км з точним попаданням у ціль.

Загалом Сергій Міщенко знищив 35 одиниць російської військової техніки, з них 26 броньованої, зокрема 14 танків. Лише під час одного з боїв він підбив 7 одиниць ворожої техніки, зокрема й 4 танки.

Загинув під час виконання бойового завдання.

Герой України (2023, посмертно). Повний кавалер ордена «За мужність».

Федорченко Олександр

(09. 12. 1974, м. Ізюм Харківської обл. — 25. 03. 2023, поблизу с. Тоненьке Покровського р-ну Донецької обл., похований 28. 03. 2023 на Алеї Героїв у м. Миргород Полтавської обл.)

Брав участь в антитерористичній операції на Сході України. Був очільником миргородського осередку військово-політичного руху.

Від початку повномасштабного вторгнення відстоював її територіальну цілісність у складі Миргородської тероборони. Був серед тих, хто влаштував «Гадяцьке сафарі» на російського агресора. Від початку 2023 як головний сержант роти вогневої підтримки 116-ї окремої бригади територіальної оборони Сил територіальної оборони Збройних сил України виконував бойові завдання на Донбасі. У січні завдяки його діям було своєчасно евакуйовано понад 60 поранених військовослужбовців. У березні того ж року на Донеччині його екіпаж потрапив під мінометний обстріл, і Олександр Федорченко зазнав смертельного поранення.

Посмертно удостоєний звання Героя України. Рідні загиблого військовослужбовця отримали високу державну нагороду 1 жовтня 2023 року з рук Президента України Володимира Зеленського у День захисників і захисниць України на території Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця» в присутності військово-політичного керівництва держави та іноземних дипломатів.

Поліщук Василь

25. 08. 1995, с. Старий Іржавець Оржицького, нині Лубенського р-ну Полтавської обл. — 27. 08. 2022, поблизу м. Ізюм Харківської обл., похований 01. 09. 2022 у рідному селі).

Від 2014 виконував бойові завдання під час антитерористичної операції на Сході України: спочатку у складі батальйону «Дніпро-1» Міністерства внутрішніх справ України, потім — полку «Азов» Національної гвардії України. Був бойовим медиком і врятував не одне життя.

Від 2018 — у лавах 30-ї окремої механізованої бригади імені князя К. Острозького Сухопутних військ Збройних сил України: головний сержант взводу бойових машин піхоти. Був учасником операції Об’єднаних сил на Сході України. Воюючи, водночас навчався у Рівненському гуманітарному університеті на вчителя історії.

Від початку повномасштабного вторгнення продовжив виконував бойові завдання. Кілька разів отримував поранення, прикриваючи побратимів. Загинув у бою.

Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка (посмертно). Указ Президента України №604/2023 від 29.09.2023.

Банк Іван

(21. 06. 1986, с. Вільний Степ Новосанжарського, нині Полтавського р-ну Полтавської обл. — 12. 09. 2022, смт Березнегувате Баштанського р-ну Миколаївської обл., похований 15. 09. 2022 у рідному селі)

Від 2004 — у Збройних силах України (спочатку на строковій службі, потім — за контрактом), зокрема й у 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді Десантно-штурмових військ (Житомир). Брав участь у миротворчих місіях у Косово, антитерористичній операції та операції Об’єднаних сил на Сході України.

Від початку повномасштабного вторгнення продовжив виконувати бойові завдання. Відзначився як головний сержант розвідувального взводу 46 окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ.

11 вересня 2022 поблизу с. Білогірка Бериславського р-ну Херсонської обл. потрапив під ворожий мінометний обстріл, від отриманих поранень помер у Березнегуватській лікарні наступного дня.

Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).

Амелін Артем

(20. 08. 1994, Полтава — 26. 02. 2022, поблизу смт Трьохізбенка Щастинського р-ну Луганської обл.)

Після закінчення строкової військової служби 2021 уклав контракт на проходження служби в Національній гвардії України. Відзначився у складі 4-ї бригади оперативного призначення імені Героя України сержанта С. Михальчука — у бою поблизу Трьохізбенки особисто підбив 2 танки ворога. Помер від ран.

Герой України (2022, посмертно).

Гегечкорі Олег

(09. 01. 1972, смт Гвардійське, нині Сімферопольського р-ну, АР Крим — 08. 03. 2022, поблизу с. Бервиця Броварського р-ну Київської обл., похований 08. 04. 2022 у м. Кременчук Полтавської обл.)

Служив у 11-й окремій бригаді армійської авіації Сухопутних військ Збройних сил України, командував вертолітною ескадрильєю. Неодноразово виконував миротворчі завдання у складі українського контингенту місій ООН у Ліберії та Сьєрра-Леоне, а також бойові завдання у зоні проведення антитерористичної операції та операції Об’єднаних сил на Сході України, як інструктор навчав молодих курсантів.

Від 2014 вивозив на своєму гелікоптері поранених українських бійців, доставляв гуманітарну допомогу. З початком повномасштабного вторгнення здійснював по декілька вильотів на день для атак ворожих колон на київському напрямку, загинув у бою.

Конопльов Андрій

(29. 04. 1977, с. Новомихайлівка Манського р-ну Красноярського краю, РФ — 23. 01. 2015, с. Нікішине Шахтарського, нині Горлівського р-ну Донецької обл., похований 01. 02. 2015 у м. Пирятин, нині Лубенського р-ну)

Від серпня 2014 служив у Збройних силах України як стрілець — помічник гранатометника 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади у військовій частині в Ужгороді. Від листопада брав участь у проведенні антитерористичної операції на території Донецької обл. Від 23 листопада 2014 тримав оборону на взводному опорному пункті Дебальцівського плацдарму поблизу Нікішиного. Неодноразово забезпечував доставлення боєприпасів, озброєння, військово-технічного майна та продовольства на взводний опорний пункт.

У січні 2015 під час раптового наступу незаконних збройних формувань швидко підняв особовий склад відділення та сповістив командира взводного опорного пункту. Ризикуючи життям, Андрій Конопльов з РПГ-7В здійснив декілька влучних пострілів і знищив один ворожий танк, а другий підбив. Екіпажу останнього вдалося вистрелити у відповідь, у результаті чого Андрій Конопльов загинув.

Наступ було відбито, позиції утримано, а противнику нанесено значних втрат.

Горбенко Святослав Сергійович

(26. 12. 1994, Полтава — 03. 10. 2014, Донецьк, похований у Києві) — добробатівець, один із «кіборгів». Герой України (2021, посмертно)

Від кінця вересня 2014 року воював на території Донецького аеропорту в складі Добровольчого українського корпусу «Правий сектор». Рятуючи травмованого побратима, отримав смертельне поранення осколком танкового снаряду в приміщенні старого терміналу.

Кісельов Володимир Володимирович

(07. 07. 1989, Полтава — 07. 05. 2022, Одеська обл., похований 10. 05. 2022 у рідному місті) — правоохоронець, військовик. Капітан. Герой України (2022).

Закінчив Полтавський будівельний технікум транспортного будівництва та Харківський автомобільно-дорожній університет. У 2008—11 служив у Збройних силах України; 2012—22 — у Службі безпеки України, де спочатку мав сержантське, а від 2015 — офіцерське звання. Брав участь в антитерористичній операції та операції Об’єднаних сил на Сході України; від 24 лютого 2022 — у відсічі повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну.

Загинув у бою як боєць спецпідрозділу «Альфа» Служби безпеки України під час одного з етапів операції зі звільнення острова Зміїний (Одеська обл.). На його честь у червні 2023 перейменували вулицю Зигіна у Полтаві.

Читайте також: Капітану ЗСУ з Козельщини присвоїли звання Герой України

Автор: Марина Левчук

• #загинув
• #новини Полтавщини
• #війна
• #Герой України