«Він цінив наші життя більше, ніж своє», – у Полтаві прощалися з Героєм

1. >
2. Суспільство >
3. «Він цінив наші життя більше, ніж своє», – у Полтаві прощалися з Героєм

Фото Ольги Матвієнко

3 жовтня над сонячною мирною Полтавою знову жалібно пролунала «Пливе кача». У Свято-Успенському соборі попрощалися з кращим із кращих, полеглим від кулі снайпера Героєм В’ячеславом «ВДВ» Литовченком.

45-річний чоловік боронив волю та цілісність України у складі 5 батальйону Добровольчого Українського Корпусу (ДУК). Його життя обірвалося вночі із 29 на 30 вересня у промзоні Авдіївки.

Віддати шану бійцю прийшли його близькі, побратими, небайдужі полтавці.

Його товариші, не приховуючи сліз, згадують В’ячеслава як сильного, справедливого та відповідального воїна.

– Знав його майже півтора року, із початку минулого літа. Мені приємно, що він вважав мене другом, – розповів боєць «Фізик». – Пам’ятаю, що він виділявся своєю відповідальністю, порядністю. Не терпів підлості, не було її і в ньому самому. Ніколи не обговорював когось за спиною. Якщо виникали якісь питання, то він збирав усіх говорив прямо. Певно, він помітив ці якості і в мені й ми подружилися. Спочатку пройшли тренувальну базу тут, в Полтаві, потім поїхали на фронт.

Спочатку «Фізик» не повірив, що його друга поранили. У той вечір опинилися на різних позиціях. «ВДВ» поцілили в голову кулею калібру 7,62.

– Кажуть, що снайпер, але міг бути і кулеметник, – зазначив «Фізик». – Була коротка черга. Спочатку по мішках пройшлося, а потім потрапило у бійницю. По цій позиції, де він стояв, добре пристрілялися, до «сєпарів» метрів 300.

В’ячеслава поранили близько 20.00, забрали до госпіталю, стабілізували, але о 1-й ночі констатували смерть. Помер він на операційному столі.

19-річний Сергій, псевдо «Босяк», згадує, що В’ячеслав, як старший, завжди більше переживав за життя тих, із ким стоїть пліч-о-пліч.

– Знав В’ячеслава із часу, коли разом стояли на шахті Бутівка із весни. Там же він отримав поранення, – розповів хлопець. – На таких як він потрібно рівнятися – на його патріотизм, силу духу. Він був кращий за всіх. Позитивний дуже, постійно підбадьорював. У бою він нам казав: «Хлопці не висовуйтесь». Завжди переживав за наші життя більше, ніж за своє. Його поважали всі, хто знав – від молодих до старих, бо в нього були ті якості, за які поважають. Таких людей мало.

Ніколи В’ячеслав Литовченко не відмовлявся від бойових завдань. Чоловіки говорять, що потрапивши півтора року тому на передову, просто не міг далі бути в іншому місці.

– На передовій він просто знайшов своє місце. Ніяк його було звідти не виманити. Повертався сюди тільки маму провідати, допомогти їй по господарству, – розповів «Фізик».

Боєць переконаний, що смерть друга «ВДВ» не була марною:

– Краще, мабуть, загинути як він, ніж жити, як щур.

От тільки хлопцям образливо: прощатися із чоловіком, який поклав життя за їхній спокій та мир, майже не прийшли мешканці міста:

– Найобразливіше, що приїхали побратими із батальйону, що таке велике місто Полтава, а із цивільних майже нікого немає. Вони не знають, що там відбувається. Він за них кров пролив, – витирає сльози Сергій.

Аби нагадати Полтаві ще раз, що в Україні триває війна, що на ній гинуть люди – чиїсь сини, чиїсь батьки – після проводів містом пройшлася колона із прапорами України та «Правого сектору». Попереду пронесли портрет кращого з кращих, полеглого за країну – В’ячеслава Литовченка.

Читайте також: Боєць 16 батальйону з Полтави раптово помер, коли вдруге збирався на війну

Автор: Ольга Матвієнко