Чому варто їхати в Молдову: мандрівка полтавських велотуристів

1. >
2. Суспільство >
3. Чому варто їхати в Молдову: мандрівка полтавських велотуристів

Фото надані Юрієм Репалом

Одна із семи держав-сусідок України, назва якої викликає асоціації із стародавнім ремеслом виноградарства, – Молдова – приваблює туристів старовинною архітектурою, самобутньою кухнею та незабутніми краєвидами, які подекуди нагадують горбисті пейзажі Криму.
У вісімнадцять разів менша за площею від нашої країни, вона лише на три дні молодша. Незалежність Республіки Молдови оголосили 27 серпня 1991 року.
Ще одна схожість з Україною – територія, мешканці якої вважають її окремою республікою, а Молдова й інші країни світу – автономною одиницею у складі держави. Яка вона, одна із пострадянських країн у сучасному та історичному вимірі, пізнавали полтавські мандрівники. Про десятиденний велосипедний похід розповів один із організаторів походу Юрій Репало.

Молдова із Полтави – менше доби шляху і без візи

Юрій Репало розпочав свою розповідь із того, що чи не кожного року він та його друзі із клубу «ВелоПолтава» планують два тривалих велопоходи. Цього року навесні проїхалися Західною Україно. На осінь планували маршрут Одеською областю поближче до моря. Але Юра пригадав похід 2013 року Молдовою, тож запропонував товаришам поїздку за кордон. Відтак вирішили проїхати країну із півночі на південь. Якщо подивитися на карту витягнута вздовж Молдова довгою лінією кордону межує із Одеською та Вінницькою областями. У подорож вирушили шестеро полтавців і давній товариш Юрія із Ужгорода.
Для українського туриста ця країна не тільки цікава, а й доступна. Перш за все, ця доступність полягає у безвізовому режимі. Достатньо лише мати закордонний паспорт.
Друге – менше ніж добу, якщо вирушати із Полтави, займає шлях до кордону та його перетин.
– Ми виїхали поїздом об 11-й вечора із Полтави, наступного дня були у Хмельницькому близько 11-ї ранку. Близько 16.00 електричкою прибули на станцію Ларга, після чого незабаром перетнули кордон через пункт пропуску «Кельменці», – розповів Юрій Репало.
Є кілька пунктів перетину кордону, їх можна знайти в Інтернеті й обрати той, що краще підходить для вашого маршруту.
Третя перевага – невелика різниця вартості молдовської валюти – лея – відносно гривні. На похід у «спартанських» умовах із проживанням у наметах, проїздом по Україні вклалися у 1500 гривень на людину. Продуктів із собою теж не брали, вирішивши, що готувати зі свіжого м’яса та овочів, куплених у місцевих магазинах.
– Узяли із Полтави усього дві банки «тушонки» про запас. А так одноголосно вирішили купувати на місці. Товари, можливо, трохи дорожче, ніж у нас, але в рамках 25%, приблизно на стільки ж дорожчий молдовський лей. Таким чином і багажники полегшили, і мали різноманітніше меню. Наш повар готував нам і плов, і бограч, – зазначає мандрівник. – Закупи робили перед безпосередньою зупинкою на ночівлю.
До речі, у прикордонних населених пунктах, якщо у вас із собою немає місцевих грошей, вам обміняють гривні на леї прямо в магазині. Більшість місцевих їздять скуповуватися в Україну, тож гривню приймають без проблем.

Читайте також: #PROSTOBOSO по Україні: двоє друзів босоніж ідуть 2 тисячі кілометрів

Край фортець і скельних монастирів

При складенні маршруту мандрівки намагалися прокладати його, оминаючи великі міста, захоплюючи дорогою якомога більше пам’яток – як архітектурних, так і природних.
Саме у селах можна побачити неймовірні зразки дерев’яної архітектури. На шляху мандрівникам трапилися старі дерев’яні церкви, які, втім, зазнають нищівного впливу сучасності.
– Дерев’яних пам’яток не так багато залишилося. Багато із них занедбані. Але і ті церкви, наприклад, які діють, зараз намагаються реконструювати без врахування архітектурної цілісності історичних будівель. Сучасні, громіздкі позолочені хрести не надто пасують до старої дерев’яної церкви, – говорить полтавець.

Говорячи загалом про молдовські села, Юрій Репало відзначає, що гарно впорядковані вулиці, доглянуті господарства свідчать про молдован як про гарних господарів. Цікава особливість – трепетне ставлення до води, яке проявляється у будівництві над колодязями інколи не звичайних навісів, що можна зустріти і в України, а цілих будиночків. Майже біля кожного колодязя – альтанка. Нерідко – хрести або дерев’яні ікони із ликами святих. Що зрозуміло, враховуючи релігійність місцевого населення.

Описуючи ж найбільш цікаві для відвідування пам’ятки, неможливо оминути увагою муровану молдавську культову архітектуру – численні храми та фортеці ХІІІ, XIV, ХV століть.
Одні із найкрасивіших рукотворних об’єктів, які побачили й полтавські мандрівники – Сороцька та Бендерська фортеці, історико-археологічний комплекс «Старий Орхей», скельні монастирі у селах Ципово та Сахарна.

Збереглися по селах і маєтки знаті.
– Порівнюючи з Україною, то можу сказати, що, як і у нас, ці пам’ятки в плачевному стані: будівлі здебільшого занедбані, – зауважує Юрій. – За радянських часів там розташовували або лікарні, або дитячі табори, але і вони зараз не працюють. Звичайно це не применшує їхню привабливість та красу. В одному із маєтків ми гуляли неймовірної краси парком, – розповідає Юрій.
Природа Молдови не менш вражає. Рівнини, розташовані на численних пагорбах, подекуди прорізають каньйони. Близько шостої частини Молдови займає височина Кодри, де пагорби сягають 430 метрів над рівнем моря.
Ближче до півдня на багато кілометрів тягнуться одні з найкращих у Європі виноградники – головна гордість країни. І хоча на своєму шляху полтавці так і не посмакували вдосталь виноградом, у яблучних садках, яких на території Молдови не менше, ніж виноградної лози, перехоплювали в дорозі яблуками.

Своя не своя територія Придністров’я

До речі, одна із найцікавіших пам’яток старовини – Бендерська фортеця – знаходиться на території самопроголошеної Придністровської Молдовської Республіки, яку не визнала жодна правова держава світу.
На її територію мандрівникам довелося потрапити, адже об’їзд її вартував кількох десятків кілометрів. Але це зіграло на руку, адже відкинувши політичну складову, можна сміливо сказати – Придністров’я цінне тільки з точки зору історії Молдови, а й історії України. Саме тут, у Бендерах, помер гетьман Іван Мазепа, саме тут гетьман Пилип Орлик склав «першу в світі конституцію» – козацький суспільний договір гетьманської України.
– Проблем із в’їздом на територію так званої ПМР в українського туриста немає. Територію з боку Молдови не вважають окремою. Хоча і є пропускний пункт. З іншого боку зустрічають місцеві «прикордонники», між ними російські миротворці, – зазначає Юрій Репало.
Зараз гарно збереглася і відреставрована центральна будівля Бендерської фортеці. Цікаво, що крім пам’яток, які свідчать про перебування тут двох українських гетьманів, тут ще стоїть пам’ятник зачинателю української літературної мови Іванові Котляревському.

Читайте також: 26 днів на Памірі: полтавець побував в одній із найбільших гірських країн світу

Молдова – привітна до туристів

Полтавські мандрівники протягом шляху неодноразово зверталися по допомогу до місцевих жителів – то дорогу спитати, то велосипеди зламаються і потрібна допомога, то просто люди цікавилися групою велосипедистів і зав’язувалася розмова. При цьому туристи відчули, що таке молдовська гостинність.
– Коли в одного із учасників зламався багажник на велосипеді – одна із найбільш неприємних поломок у дорозі – то місцевий мешканець, теж, до речі, на велосипеді, допоміг дуже. Подзвонив батькові, ще якомусь знайомому й за допомогою нехитрого інструменту допомогли полагодити, – пригадує Юра.
Але чи не найцікавіший випадок трапився біля одного із сіл на початку подорожі. Коли мандрівники влаштовувалися на ночівлю, підійшов місцевий чоловік. Розговорилися, він пішов і незабаром повернувся із кількома банками домашньої консервації – «катанками», як говорять у Молдові. На наступний день велосипедисти мали розлитий у фляги томатний і виноградний сік. Ще й сусід вечірнього знайомця приніс «катанки» з варенням.
Юрій розповідає:
– В іншому місці наші хлопці пішли по воду, а повернулися із домашніми олів’є, шубою, печеною куркою, котлетами, бринзою та тортом. Жіночка наготувала родині на вечерю з приводу дня села, але продала це все нам, коли почула, що мандруємо її країною. Тож за невелику ціну мали бенкет із домашніх страв.
Не виникало проблем і зі спілкуванням, адже більшість населення російськомовне.
Єдине, чим не вдалося перейнятися українським мандрівникам, так це традиціями місцевої кухні та результатами найпопулярнішого ремесла – виноробства.
Перше не вдалося через відсутність на шляху закладів харчування. Хоча туристам у Молдові є що скуштувати. Кухня цієї країни формувалася під впливом грецької, турецької, балканської, східноєвропейської, але із мотивами місцевої неповторності. Із перших страв відомі супи на висівковому квасі – чорби і зами. В прикуску до перших страв подають мамалигу, плацинди (своєрідні пиріжки – авт.). Багатий стіл стравами із сиру та фруктів.
Що ж до виноробства, то відвідування винних заводів і дегустація їхньої продукції у Молдові вимагає пухкого гаманця. Хоча туристи у захваті розповідають про відвідування одних із найбільших та найстаріших винних підвалів Східної Європи – заводу у Кріково та Малих Мілештах.

2013 року Молдова, не дивлячись на численні принади для туристів посіла п’яте місце серед найменш відвідуваних країн світу. Але, за словами Юрія Репала, країна більше ніж варта поїздки – і з точки зору насиченості рукотворними та природніми пам’ятками, і з очки зору доступності для українського туриста.
Звичайно, подорож маршрут полтавських вело туристів не захопила крупних молдовських міст – Кишинів (тільки проїздом), Тирасполь, Більці, які варті окремої розповіді.

Автор: Ольга Матвієнко