Календар «Українські жінки ХХ століття» розпочинається з полтавки. ФОТО

30 грудня 2019, 15:00   0
Фото – Український інститут національної пам’яті

Нещодавно в Україні видали унікальний календар «Українські жінки ХХ століття». Серед особистостей, які увійшли до видання, є і три, чиї життя та доля пов’язані  з Полтавщиною – Оксана Мешко, Євдокія Доля та Зінаїда Аксентьєва.

Одна із засновниць Української гельсінської групи; перша жінка в Австро-Угорщині, яка отримала диплом лікаря; зв’язкова ОУН, що понад дев’ять років пробула в підпіллі; заступниця командира авіаполку спеціального призначення; засновниця жіночих відділів «Карпатської Січі»; вчена-дослідниця геофізики та астрономії, на честь якої названий один із кратерів Венери…

До настінного календаря «Українські жінки ХХ століття» увійшли видатні, але маловідомі українки, чиї ювілеї відзначатимемо у 2020-му.

– Ці жінки були винятковими в історії України. Кожна з них у різний спосіб вплинула на становлення та розвиток української держави, її культуру, освіту й науку наприкінці ХІХ – ХХ століттях, – пише Український інститут національної пам’яті.

– Ми прагнули представити постаті маловідомих жінок, які працювали в різних напрямках суспільного та державного життя. Вони були носіями українства, своїми діями відстоювали українську національну ідею та прагнули створення української держави. Або здійснили вклад у розвиток української науки, культури, освіти чи мали інші визначні досягнення. Настінний календар має стати одним із візуальних елементів у подоланні «невидимості» жінок та їхнього внеску в історичний процес»,– зазначає Наталія Слобожаніна, ініціаторка проєкту, головний спеціаліст Управління популяризаційно-просвітницької роботи Українського інституту національної пам’яті.

Над проєктом працювали: авторка: Наталія Слобожаніна, художник: Михайло Дяченко, консультанти з одностроїв – Олександр Бондар, Владислав Куценко.

Друк: Ярослав Копаниця.

На першій шпальті є і наша землячка – Оксана Мешко.

Українки у календарі розміщені за місяцем, у якому народились. 

Наша землячка Оксана Мешко 85 років чинила спротив цілій імперії зла спочатку для самозахисту, а потім стала організаторкою цілеспрямованої боротьби за права людини і свого народу, відомої в нашій історії як гельсинський рух. Оксана – одна з найвизначніших діячок українського національно-визвольного руху 60-80-х років минулого століття.

Ми писали, що народилася 30 січня 1905 року в селі Старі Санжари в багатодітній родині малоземельних селян, із козаків, які ніколи не були кріпаками, а тому зберегли козацький дух. Її батька, відомого садовода Якова Мешка, серед інших односельців комуністи взяли заручником («відповідальником») за невиконання волостю продовольчої розкладки, розстріляли 1920 року на Холодній горі в Харкові. Старший брат, 17-річний Євген Мешко, – активний учасник «Просвіти», воював у повстанському загоні отамана Івана Біленького і загинув у Булановому лісі поблизу Старих Санжар. Родину Мешків комуністи вигнали з рідного дому, реквізували худобу і все більш-менш цінне майно. Сестри Віра і Катерина та брат Іван розбрелися по світу.

Оксану чекала тяжка доля поневірянь і страждань.

Нині школа, де вчилась Оксана Яківна, носить її ім’я, про видатну жінку промовисто свідчить меморіальна дошка.

Фото Ніни Король

Фото Ніни Король

Фото Ніни Король

Серед жінок, які прикрасили видання, – Євдокія Доля, Зінаїда Тулуб, Ірина Калинець та інші.

Євдокія Доля – акторка з Полтави, про неї у календарі йдеться за березень.

Уроджена – Волошко; Явдоха Іванівна Верховинець-Костева – українська акторка. Народилася 1 березня 1885 року в Полтаві. Працювала у театрах Києва, Полтави, в ансамблі «Жінхоранс» Василя Верховинця.

У двадцять один рік Євдокія Іванівна приїхала до Києва в складі трупи Миколи Садовського в перший стаціонарний український театр. У Києві познайомилася з Василем Верховинцем, а через два роки побралися. Незадовго до революції Верховинці повернулися до Полтави – перейшли в «Товариство українських акторів» під орудою Івана Мар’яненка. А в перші роки радянської влади там утворився національний концертно-театральний осередок. У оперному йшли «Запорожець за Дунаєм», «Наталка Полтавка», «Різдвяна ніч», «Катерина», хоча не забували і про російську та європейську класику. Десять років (з 1919-го до 1929-го) там працювала Верховинець-Костєва, гастролювала з групою солістів країною.

Василь Миколайович започаткував «Жіночий хоровий театралізований ансамбль» («Жінхоранс»). Його артисти театралізували пісні. Доля стала режисером. У середині тридцятих у Москві відбулася перша Декада української літератури та мистецтва. Василь Верховинець тоді поставив обрядові танки до опери Миколи Лисенка «Наталка Полтавка». Її твір привіз у Білокам’яну Київський театр опери та балету.  В 1938 році Василя Миколайовича заарештували, звинуватили у «вільнодумстві», а згодом розстріляли. Євдокію Іванівну заслали в Казахстан, де вона пробула з 1938-го до 1944-го. Повернулася на рідну Полтавщину, в обласну філармонію. Спочатку була декламаторкаою, а потім очолила новостворений ансамбль і знову гастролювала аж до 1959 року, до пенсії.

Знялась у фільмі І. Кавалерідзе «Коліївщина» (1933, мати нареченої). Також в епізоді стрічки «За двома зайцями».

Померла 15 листопада 1988 р. у Полтаві (за матеріалами Вікіпедії).

Зінаїда Миколаївна Аксеентьєва народилась 25 липня 1900 в Одесі. Померла 8 квітня 1969 у Полтаві – українська геофізикиня. Доктор фізико-математичних наук, член-кореспондентка АН УРСР, директорка Полтавської гравіметричної обсерваторії АН УРСР. Депутат Верховної Ради УРСР 3-го і 4-го скликань.

Із 1939 року до 1969 працювала у Полтавській гравіметричній обсерваторії на різних посадах.

Інститут національної пам’яті надіслав у регіони календарі через своїх представників. Нашій редакції кілька примірників передав Олег Пустовгар.  

Олег Пустовгар, регіональний представник Українського інституту національної памяті в Полтавській області:

«Цей проект важливий з багатьох точок зору, зокрема це ще один крок з утвердження нашої ідентичності. І не тільки тому, що відкриває для загалу історичну правду про жінок, які потужно впливали на становлення та розвиток Української держави, її культуру, освіту й науку. А ще й тому, що підкреслює важливий момент: на відміну від Росії, жінки в Україні ніколи не були «на історичних задвірках», вони були творцями історії. Для розуміння ставлення до жінки «за порєбріком» наведу дві цитати, які дають уявлення про культурний наратив російського суспільства у цьому контексті. Уривок-фінал з російської народної пісні про Стєньку Разіна і княжну: «і за борт єйо брасаєт, сам вєсьолий і хмельной». Або російське народне прислів’я: «Бєй бабу молотом - будєт баба золотом». Українське суспільство інше.  

 Наші календарі передали для ЗМІ області, до багатьох бібліотек, шкіл Полтави, Чорнух, для ГО АТО-ООС, «Полтавського історичного товариства», Асоціації місцевого самоврядування тощо. Крім того, Північно-східний міжрегіональний відділ Українського інституту національної пам’яті планує влаштувати презентацію проекту. Оскільки календар відкривається розповіддю про видатну уродженку Полтавщини Оксану Мешко, то напевне, ця презентація відбудеться 30 січня – в сто п’ятнадцятий день її народження. Нагадаю, що на Полтавщині вже зроблено певні кроки з її увічнення: на її малій батьківщині, у селі Старі Санжари діє шкільний музей, створено документальний фільм з циклу «Поборники незалежності. Полтавщина», у Полтаві завдяки декомунізації з’явилася вулиця на честь співзасновниці Української Гельсінської групи Оксани Мешко». 

Раніше ми писали про тяжку долю правозахисниці Оксани Мешко.

До теми: полтавська студентка отримала стипендію на навчання від Литовської Республіки.

Сила жінки: проміняти столицю на село та відродити його історію.

Автор: Ніна Король

Суспільство 30 грудня 2019, 15:00

Щоб писати коментарі

Авторизуйтесь
Вибір редакції