Від Полтави до Гожулів: як живе найближчий до міста старостинський округ. ФОТО

1. >
2. Суспільство >
3. Від Полтави до Гожулів: як живе найближчий до міста старостинський округ. ФОТО

Фото – www.facebook.com

Гожулівський старостинський округ – найближчий до Полтави. Відстань від обласного центру до Гожулів лише півтора кілометри. Саме цей округ став нашим черговим пунктом призначення у рамках проєкту «Від Полтави до…».

Гожули починаються практично одразу за районом заводу ГРЛ. Дорога сюди – не з найкращих, а в’їзд з Полтави через дамбу, обочини якої заросли високими бур’янами. Тож людям доводиться або йти проїжджою частиною, наражаючись на небезпеку, або ж торувати шлях серед заростів. Ця дорога через греблю знаходиться на балансі Агентства місцевих доріг, до яких місцева влада неодноразово зверталася з проханням викосити узбіччя, але за все літо не отримали ні відповіді, ні викошених узбіч.

Гожулівський старостинський округ складається з чотирьох сіл: Гожули, Біологічне, Зорівка та Андріївка. В окрузі мешкає майже 4 тисячі населення, найбільше – в Гожулах та в Біологічному.

Коли заходимо до сільської ради перше, що кидається в очі – автомат із водою. Його установила програма «Я соромлюся свого тіла», до якої зі скаргами на воду з підвищеним вмістом фтору звернулися мешканці Біологічного. Кілька років тому фахівці проєкту приїхали в Гожули і безкоштовно лікували всім бажаючим зуби. Нині один автомат стоїть в Біологічному, інший – тут. Очищена вода коштує 50 копійок за літру. Також балони зі спеціальними фільтрами установлені у двох дошкільних закладах округу. Фільтри у садку змінюють безкоштовно представники проєкту.

«Я, як почтальйон Пєчкін: пишу-переношу»

Старості Гожулівського старостинського округу Тетяні Литвин, яка раніше була головою, і досі болить те, що свого часу їм не вдалося створити власної територіальної громади.

– Ми дуже не хотіли приєднання, до останнього «воювали», я зі своїми односельцями навіть трасу перекривала в Супрунівці, – розповідає Тетяна Литвин. – Ми починали об’єднання з 2015 року з Тахтауловим. Були сходки, але наші люди категорично відмовилися об’єднуватися з цією сільською радою. Тоді була така позиція, що центральна садиба повинна бути там, де є загальноосвітня школа, а в нас – НВК. Я пояснювала людям, що суть не в тому, де буде центральна садиба, а в об’єднанні, але й слухати не захотіли.

Нині староста розмірковує, що попри невеликі бюджети обох сільських рад, можна було б створити об’єднану громаду, а потім до неї доєднати сусідні села: Бричківку, Валок, Чорноглазівку. Тетяна Олександрівна вирішила не здаватися і через деякий час на рівні Полтавської районної адміністрації підняла питання про створення об’єднаної громади з Чорноглазівкою та Валком, та от сільські голови цих населених пунктів виступили категорично проти.

– Тоді «піднялися» наші активісти, я їм дуже вдячна за позицію, це Артем Дугін, Ірина Власенко, Геннадій Полових, багато в нас тут молоді, які знають, що могло б нам дати об’єднання. Були в нас громадські слухання з Чорноглазівкою, але на той момент я була на лікарняному після операції і не могла втручатися в процес. Люди знову не захотіли об’єднання, бо піднімалося питання, що центр буде в Чорноглазівці, – пригадує Тетяна Литвин.

Останньою надією створити власну територіальну громаду стало село Супрунівка, де влада була проти, але за виступили люди.

– Люди проголосували за об’єднання, більше того, їхній сільський голова також говорив, що хоче створити громаду разом з нами. Ми пройшли всі етапи, останнім кроком було – написати лист голові Супрунівки в обласну адміністрацію на проведення виборів. І тут, як сніг на голову – голова іде у відпустку і просить мене в телефонній розмові не втручатися, відповідає, що виконком, прийняв рішення не поспішати. Ось так все і закінчилося з нашими намаганнями об’єднатися, – підсумовую Тетяна Литвин.

Після закінчення повноважень, Тетяна Олександрівна не хотіла бути старостою, але її вмовили односельці. Нині, пригадуючи час, коли в населеному пункті була сільська рада, говорить:

– Отой маленький бюджет ми ділили зі своїми депутатами: ми латали дороги, хай ямковий ремонт, але робили, ми косили, бо знали, що воно наше, у нас лампочка погасла: ми виписали рахунок енергетику і тут же її поміняли. Зараз наші повноваження – це писати звернення в міську раду. А доки до нас доїде мобільна група по косінню бур’янів, ми обходимося своїми силами та просимо допомоги в підприємців. Інколи, доходить до сліз, коли люди починають писати у фейсбуці, що міська рада дає нам якийсь бюджет, чи коли приходять і просять вкрутити лампочку, а у відповідь я можу лише написати звернення до міської ради. Я, як почтальйон Пєчкін: пишу-переношу.

У селах старостинського округу немає контейнерів для сміття. Проблема з його вивезенням надзвичайно актуальна. Раніше мешканці платили гроші і побутові відходи щотижня вивозили трактором, який організовувала сільська рада. Після ліквідації сільської ради сміття перестали вивозити. Тож зараз мешканці або вивозять сміття самі, якщо є автівки, а ті в кого немає такої можливості творять несанкціоновані сміттєзвалища.

– І це було дуже добре, коли їздив трактор, і не ходила я по селу з пакетами для сміття, як роблю це зараз, але виходу немає. Я щодня телефоную заступнику міського голови Петріченку, піднімаю питання на нарадах в міській раді щодо двох найнагальніших проблем: вивезення сміття та косіння, – зітхає староста.

Цитата

– Я не можу нічого вирішити, якби від мене залежало щось, а то я тільки можу просити, просити, просити.

Одна із наболілих проблем не тільки в Гожулах, а практично в усіх селах, що увійшли до складу Полтавської ТГ, це відсутність вуличного освітлення. Правильніше, ліхтарі є, а от лампочки в них перегорають доволі швидко і щоб замінити їх потрібно пройти через бюроктатичну тяганину, адже старости не мають права та грошей, щоб вирішити питання на місці. Тому змушені писати звернення до міськради і чекати, доки дійде черга до їхніх сіл.

Приміром, в Гожулівському окрузі найбільше через це страждає село Андріївка, де із заходом сонця на вулицях стає, так темно, що хоч око виколи.

– Я розумію, 55 сіл приєднали, це навантаження на «Міськсвітло», але ж не треба і нас забувати, – каже Тетяна Литвин. – Сільська рада свого часу зробила 12 підстанцій. А ще дві – не встигли ввести в експлуатацію, про що повідомлено «Міськсвітло», тож чекаємо. А в Андріївці у нас перегоріли лампочки і про цю проблему в міській раді теж знають.

Ставимо традиційне питання: чи відвідував село після виборів міський голова Олександр Мамай та хто з депутатів представляє округ у раді. З’ясовується, Мамая після виборів в Гожулах не було, а от його заступник Ігор Петріченко приїжджав, зустрічався зі старостою та мешканцями.

– Депутат у нас Вадим Ямщиков. Ми спілкуємося з ним, люди ставлять йому питання, він відповідає. Взагалі багато депутатів знають, що в нас є Гожулівська група у фейсбуці: і Едуард Волков, і Вадим Ямщиков, і Юлія Городчаніна, – додає посадовиця.

Після інтерв’ю Тетяна Литвин показує нам приміщення колишньої сільської ради. Розповідає, що приватне сільськогосподарське підприємство, яке орендує в них кілька кабінетів, відремонтувало архів, туалет, допомогло із закупівлею батарей для опалення.

Далі прямуємо до сільського будинку культури, що розташований поряд із колишньою сільською радою. Нині – це філія Полтавського міського будинку культури. Велика територія біля нього викошена, поряд знаходиться дитячий майданчик. Загалом проблеми із дитячими майданчиками тут немає.

Біля закладу журналістів зустрічає завідувачка філією Ольга Бардакова. Запитуємо, що змінилося після приєднання до міста. Відповідає, що зарплату платять, але чекають на прийняття бюджету на наступний рік. А на День села, який був 24 серпня, фінансово допомогли місцеві підприємці, з якими вдалося домовитися старості села.

– А взагалі до нас приїжджали з міського будинку культури і питали, що нам треба. Будуть інтернет проводити. Зробили вже опалення. А ще треба перекрити дах, бо протікає в одному місці, – говорить Ольга Бардакова.

Опалювальну систему в будинку культури зробила ще сільська рада, але після того, як закінчилися повноваження ради, «Полтавагаз» без попередження перекрила газ, через що в будівлі старостинського округу, будинку культури та в бібліотеці розмерзлися труби.

Раніше щосуботи в будинку культури проводили дискотеки, але карантин вніс свої корективи.

У цьому ж приміщенні знаходиться бібліотека. Бібліотекарка говорить, що нещодавно їм почали виписувати періодику, але нових книг поки що не купували. Загалом бібліотека невелика, досить скромна з одним комп’ютером і то він не підключений до інтернету. Розповідають, що інтернет найкращий в Гожулах, в інших селах – гірший, як і мобільний звֹ’язок, приміром, у Зорівці покриття від «Водафону» практично відсутнє, бо село знаходиться трохи в низині.

Немає аптеки та стоматолога

Далі разом зі старостою їдемо до амбулаторії. По дорозі обабіч то там, то там височіє амброзія. А от двір самої амбулаторії чепурний, з покошеними бур’янами та маленьким штучним озерцем, яке облаштувала санітарка.

Тут працює два сімейних лікарі та п’ять медичних сестер, але немає стоматолога.

Медична сестра Ірина розповідає, що не вистачає ще одного комп’ютера, оскільки зараз практично все в електронному вигляді, а в них лише два комп’ютери. Та й аптеки немає, лише маленький аптечний пункт, де можна купити ліки при невідкладних станах.

Дуже поширена проблема в багатьох маленьких селах Полтавської громади – відсутність магазинів та аптек. От у Гожулівський старостинський округ не виняток. Якщо в Гожулах є і кілька магазинів, і кафе, і перукарня, і відділення «Нової Пошти», то в Андріївці, наприклад, немає навіть магазину, лише приїжджає автолавка із хлібом.

– У наших селах немає аптеки. Крім того в амбулаторії немає стоматолога і він навіть сюди не приїжджає. Була ідея відкрити аптеку та банкомат в одній з будівель в Гожулах, але виявилося, що у власника немає належних документів, – додає Тетяна Олександрівна.

Ніна Шевчук виконує обов’язки директора навчально-виховного комплексу. У Гожулах школа знаходиться в приміщенні колишнього дитячого садка. У ній навчається майже 200 учнів, ще 41 дитина ходить до дитячого садка в Гожулах і 17 – відвідує дошкільний навчальний заклад у Біологічному. Цього року в перший клас пішла 21 дитина. Раніше школа була розкидана по всьому селу, в різних приміщеннях, нині всіх дітей зібрали в одному приміщенні.

Ніна Михайлівна проводить екскурсію навчальним закладом, розповідає, що все зараз вирішують через Департамент освіти, співпраця, запевняє, налагоджена. Показує смартобладнання, яке придбала вже міська рада.

Нещодавно в громаді з’явилося футбольне поле зі штучним покриттям. Потреба в ньому була великою, адже в місцевій школі немає спортивного залу та стадіону, тому діти вимушені були ходити на фізкультуру в будинок культури.

Стадіон з’явився завдяки обласній програмі за наполяганням тоді ще голови Тетяни Литвин, покриття на ньому, знову ж таки завдяки її зусиллям, з’явилося не так давно. А бур’яни біля нього знову викошували своїми силами.

«Нічого краще не стало, тільки білєти подорожчали, а Мамай – молодець»

Близько десятка людей чекають на зупинці автобус. Підходимо, представляємося, хто ми.

– «Коло»: Після приєднання до Полтави, що змінилося, стало щось краще?

– Нічого, нічого не змінилося, тільки білєти подорожчали: 10 гривень беруть за одну остановку звідси до ГРЛ. А до базару нам – 13 гривень, – хором відповідають жінка та чоловік позаду неї. – Був у нас Ваня, стоматолог, і так добре було: він і лічив, і видаляв, а тепер забрали і кабінет пустує.

– Гірше стало, гірше, нема в нас аптеки. Прийшов в амбулаторію, а в них – ніяких лікарств, – каже чоловік.

– Бачите, ми в бур’янах заросли? Смітників немає, бачите ми ходимо підкидаємо клунки, а раніше трактор їздив, староста нічого не хоче робить, для чого ж вона там є. Одне слово винуватих немає, а проблєма – є, – обурюється жінка поважного віку, яка представляється Любов’ю Петрівною.

Пояснюємо їй, що косити бур’яни і вивозити сміття тепер мають відповідні відділи Полтавської міської ради, що це не повноваження старости.

До розмови доєднується Валентина Колісніченко:

– Не вистачає нам дуже в Гожулах контейнерів для сміття. Хоч наша староста і «б’ється», але ж ви знаєте, що таке КАТП 1628, отож. Нам би для повного щастя було б куди сміття вивозити і ще б один автобус і в Гожули, і в дальні села, бо що це таке, що людина не може ні з Зорівки, ні з нижньої Андріївки в місто виїхати. Ну і аптека б нам не завадила, так, є маленький аптечний пункт, де є ліки першої необхідності, але крутих ліків немає, хотілося б більшого, хотілося б кращого.

Загалом, Валентина Віталіївна розмірковує, що все тільки починається, тому оцінювати щось зараз важко.

– Тетяні (старості – прим. авт.) теж нелегко. То тільки так здається, що вона нічого не робить, а постав будь-кого іншого, то хай спробують, як це, тим більше, коли скрізь треба ходити просити, – каже Валентина Колісніченко.

Запитуємо у Валентини Віталіївни чи ходила на вибори.

– Ходила і голосувала тільки за Мамая і вся моя сім’я за нього голосувала і він це прекрасно знає, бо в мене ось, – показує на високого хлопця, сина, що стоїть поруч, – спортсмен міський, паралімпієць, займається легкою атлетикою. Мамай дуже допомагав нашій організації «Асоціації інвалідів» ще до того, як став головою. Так що, він молодець, бо ні один голова так не допомагав дітям.

Ще є село, а назви вже немає

Є в старостинському окрузі село Зорівка. Воно знаходиться за 9 кілометрів від Гожулів, тобто, менше ніж за 12 – від Полтави. Але їздити туди відмовляються перевізники, одна зі зупинок громадського транспорту стоїть без даху, інша – серед бур’янів. У селі єдиний магазин, який працює двічі на тиждень по кілька годин і то у збиток, а ще немає в’їзних знаків із назвою населеного пункту.

Чесно кажучи, зрозуміти і перевізників, і власницю магазину можна, адже щоб дістатися села треба проїхати ледь не всі 9 кілометрів по бездоріжжю. Ми перевірили цей шлях на власному авто і він справді жахливий.

– Ніхто не хоче з маршрутників брати Зорівку, бо цей маршрут збитковий. Транспортного сполучення із Зорівкою немає. Я роками на конкурсних комісіях намагалася вирішити це питання, але не вдалося, – каже Тетяна Литвин.

Звідти люди можуть дістатися до Полтави лише за умови, що вийдуть на трасу, за село, і сядуть на автобус, що йде з інших сіл. Але тільки, якщо в автобусі буде місце.

За словами старости, в Зорівці офіційно зареєстровано близько 400 осіб, скільки живе по факту – невідомо.

Загалом же Тетяна Литвин розповідає, що дороги у жахливому стані практично між усіма населеними пунктами.

Транспортне сполучення найкраще з Біологічним, куди регулярно і в достатній кількості ходить транспорт. А от із сполученням Гожули-Полтави є проблема: недостатньо транспорту. Нині ведуться перемовини про відкриття нового маршруту, який сполучуватиме Гожули та автостанцію. Вартість проїзду з Гожулів до Полтави – 13 гривень. Підвіз дітей до навчального закладу організувала міська рада.

Післямова

З часу візиту журналістів до Гожулів минуло майже два тижні. За цей час в округ мала приїхати мобільна бригада з викошування бур’янів, а також «Міськсвітло», яке мало вкрутити перегорілі лампочки. Крім того повинно вирішитися питання з додатковим автобусом за напрямком Гожули-Полтава. Сподіваємося, що ці нагальні та наболілі питання міська влада за цей період і справді вирішила.

Уже незабаром читайте на нашому сайті як живуть в Абазівському старостинському окрузі.

До теми:

Від Полтави до Бри(е)чківки: село із казковими героями та без казкового майбутнього. ФОТО

Від Полтави до Сем’янівки: як живе округ упритул до міста та чого бракує людям. ФОТО

Від Полтави до Пальчиківки: чи є життя в селі після приєднання до міста

Від Полтави до Валка: як живе найвіддаленіше село Полтавської громади. ФОТО

Автор: Ольга Правденко

• #децентралізація
• #новини Полтави
• #новини Полтавщини
• #громада
• #староста
• #територіальна громада
• #старостинський округ