Вулиця Данила Апостола – останнього виборного гетьмана Лівобережної України

1. >
2. Суспільство >
3. Вулиця Данила Апостола – останнього виборного гетьмана Лівобережної України

Гетьман Данило Апостол

Данило Апостол – український гетьман родом із Миргородщини, який правив у непростий для нашої країни час. До наших днів дійшов його посмертний портрет – із одним розплющеним оком. По ньому й упізнають Данила Апостола, більшість не знає ані заслуг цього видатного земляка, а ні вкладу в розвиток культури. Між тим, за гетьманства Данила Апостола уклали зводи українського права, він активно впроваджував судову реформу, добився від Росії м’якшого варіанта підлеглості. Він став останнім виборним гетьманом на Лівобережній Україні. Після декомунізації на честь Данила Апостола назвали вулицю Боженка на Розсошенцях.

Із роду молдавських бояр

Данило Апостол походив із відомого козацько-старшинського роду Апостолів, який майже 80 років (із 1659 до 1736-го) очолював полковницький уряд у Миргородському полку і мав молдовське боярське походження. Народився майбутній гетьман у Великих Сорочинцях 1654 року. У 28-річному віці Данила вперше обрали полковником Миргородського полку, а з 1693-го він перебував на цій посаді безперервно понад тридцять років. Данило Апостол був справжнім полководцем і брав участь у багатьох війнах та битвах, які вів Український гетьманат протягом останніх десятиліть XVII – першої третини XVIII століть.

Данило Апостол мав трьох синів та шість доньок: Павло, Петро, Василь, Марта, Ганна (старша), Параска, Тетяна, Марія, Ганна (молодша). Старшого сина гетьмана Петра, за ординським звичаєм Московщини, взяли до Санкт-Петербурга заручником. Там виховувався й навчався під наглядом князя Олександра Меншикова, в якого служив секретарем і виконував конфіденційні доручення. Петро був освіченою людиною, знав латинську, французьку, німецьку, італійську, польську мови. Він автор видатного мемуарно-аналітичного твору «Щоденник», який написав французькою. «Щоденник» Апостола містить цінні відомості про політичні події в Російській імперії та є важливим джерелом для вивчення соціально-економічної історії пізньої Гетьманщини.

Читайте також: Віра Жук – дослідниця полтавських підземель, яку намагались отруїти

ЦІКАВІ ФАКТИ (НА ФОН)
– Данило Апостол любив колекціонувати золоті та срібні речі;
– був благодійником (подарував Сорочинському монастирю великі земельні наділи);
– його називали найбагатшим гетьманом України;
– під час бою втратив праве око.

Прихильник Мазепи, новатор та реформатор

Коли гетьманом України був Іван Мазепа, Апостол став прихильником його політики та одним з активних учасників розроблення положень українсько-шведського союзу. 25 жовтня 1708 року разом з українськими полками він приєднався до шведської армії. Проте в листопаді, проаналізувавши причини перших воєнних невдач шведських військ в Україні, перейшов на бік Петра І.
1 жовтня 1727 року в Глухові, після ліквідації Малоросійської колегії, призначили вибори, на яких гетьманом обрали Данила Апостола. На той час новообраний гетьман мав уже 73 роки. Проте був рішучим, діяльним і активним. Майже одразу після виборів правитель подав петицію про повернення Україні старих прав згідно з угодою 1654 року. Для цього на початку 1728-го він у супроводі визначних старшин поїхав до Москви на коронацію Петра II. Там українців дуже добре приймали, запрошували на урочисті прийняття царя та сановників. Утім головною метою подорожі до Москви було бажання здобути «гетьманські статті», які завжди під час обрання нового гетьмана затверджував цар. Винятком було гетьманування Скоропадського, коли зовсім не укладали «договірних пунктів». Натомість гетьман одержав «Решительные пункты» – царський указ, в якому зовсім не згадується про договір України з російським урядом. Нині одні історики говорять, за цими «пунктами» запроваджувався м’якший варіант підлеглості, ніж той, що нав’язав Петро І через Малоросійську колегію. Інші наголошують, що на вимогли Данила Апостола, витримані в дусі оборони української автономної державності, Москва відповіла цілою системою обмежень і ударом саме по цій державності. У деяких питаннях становище гетьмана Апостола стало гіршим навіть ніж те, яке займав Скоропадський:

– у військовому плані гетьман підпорядковувався генерал-фельдцехмайстрові князеві Голіцину (раніше тільки цареві); – обрати гетьмана могли тільки за згодою царя;
– Генеральний Суд перетворили на колегіальну установу, в якій засідали троє українців та троє росіян, а головним суддею став не гетьман, а цар;
– призначили окреме фінансове управління – «канцелярію зборів», із двома підскарбіями, росіянином і українцем, що послаблювало фінансові прерогативи гетьмана;
– полковників та генеральну старшину призначав царський уряд.

За гетьманом стежили, про кожний його крок доносили урядові. Він фактично був позбавлений права вести приватну кореспонденцію з закордоном, поїхати, коли хоче, до своїх маєтків (найбільші були Хомутець та Сорочинці на Миргородщині).
Значною справою гетьмана Данила Апостола було укладення «Зводу» українських законів. Справу розпочали ще за Івана Скоропадського, коли порушили питання про переклад українських законів російською мовою. Данило Апостол створив комісію, якій доручив перекласти правні книги російською мовою і скомпонувати кодекс; в основу поклали Литовський Статут та Магдебурзьке право.

Гетьман активно впроваджував судову реформу. Він видав спеціальну інструкцію про реорганізацію полкових, сотенних і сільських судів, охороняв права селян, захищав від наступу козацької старшини права міст.
Апостол застав на Україні безлад також у земельних справах. За старим звичаєм, кожній ранзі належала певна маєтність із обов’язковою працею посполитих. Цією маєтністю володів старшина, поки посідав певну посаду. Якщо він залишив її, ця земля, яка звалася «рангою», переходила до його наступника, а він з новою посадою діставав іншу рангову землю. Таким чином рангові землі були платнею, нагородою за виконання певних обов’язків і не могли залишатися у володінні.
Із часом розгорілася боротьба за перетворення рангових земель на власні. Почалася вона ще за Мазепи й тривала за Скоропадського та Малоросійської Колегії. Наслідком цього фонди рангових земель вичерпались, і люди, мало забезпечені, уникали посад, за які вже не могли діставати компенсації. Щодо цього було багато зловживань. Вдова гетьмана Скоропадського, Настасія Маркевич, користаючи з протекції російських начальників, привласнила величезні маєтки, що їх гетьман мав на рангу. Сам гетьман Апостол не міг довго дістати всіх земель, які раніше отримували гетьмани «на булаву».
Тож у 1729-1731 роках провели так зване Генеральне слідство щодо маєтностей. Під час дослідження на основі документів і повідомлень старших людей визначили й повернули в державне користування рангові (державні) землі, які були безпідставно захоплені в приватне володіння.

Данило Апостол добився, щоб Київ підпорядковувався гетьманові, а не російському генерал-губернаторові, як було до нього.
Гетьман упорядкував фінансовий державний скарб, окреслив чіткі норми податкового збору.

Чутки про благоустрій на Гетьманщині дійшли до запорожців і сприяли тому, що вони вирішили повернутися з Задунайської еміграції. Апостол допоміг повернутися з турецької території понад 7 тисячам запорожців, які заснували Нову Січ.
Проте послаблення на користь української автономії, що сталися в Лівобережній Україні за часів гетьманування Данила Павловича, мали лише тимчасовий або формальний характер. Йому, зокрема, не вдалося домогтися того, щоб українців не посилали на тяжкі роботи поза межами України. Однак, незважаючи на часткові суперечності в гетьмануванні, усе його правління було короткою світлою смугою на темному тлі тогочасного українського життя.
Помер гетьман Данило Апостол 28 січня 1734 року. Похований у селі Великі Сорочинці у кам’яній церкві Преображення Господнього, яку він збудував власним коштом.
Після смерті Апостола в Україні встановили тимчасове правління – «Правління Гетьманського уряду».

18 серпня 2006 року Президент України Віктор Ющенко відкрив пам’ятник гетьману в селі Великі Сорочинці. Пам’ятник Данилу Апостолу стоїть поруч із церквою Преображення Господнього, де поховано гетьмана.

Читайте також:  Українську художницю, якою захоплювалися в Європі, рідні осуджували за талант

Автор: Ольга Правденко