13:20
Оксана Дорошенко відродила автентичну випічку: «Котелевський коржик» скуштували у різних країнах. ФОТО, ВІДЕО
12 березня 2019, 17:30 0
Юристка за освітою відроджує давню традицію випікання різдвяних коржиків – панянок. До автентичної випічки вона внесла авторські новації, свій стиль, і коржики Оксани Дорошенко з Котельви побачили світ. Відколи у соціальній мережі є сторінка «Котлевський коржик», то з’явилось чимало поціновувачів такої смакоти.
Початок усьому дала традиційна панянка, а далі народились коти, серця, глечики, коники, півники – пряники різних форм, але розписані у своєрідній манері, яку Оксана опановує сама. Малювати дівчина ніде спеціально не вчилась, мережить коржики так, як розуміє та відчуває.
Як усе почалося
– Розкажіть, із чого все почалося? Що таке панянка, яка вона?
– У Котельві є дуже гарна і давня різдвяна традиція – пекти панянки. Це такі обрядові коржики у вигляді дівчат, коників і півників, які забарвлюються винятково у рожевий колір і розписуються тонесеньким узором з паперового ріжечка (барви – блакитна, біла, жовта, іноді ще зелена). Коли я малою ходила щедрувати, бабусі завжди давали на гостинець оці панянки, яблука, горіхи і довгі «чубаті канхвети», які теж були саморобні. Буквально до початку 2000-х панянки зустрічалися досить часто. А потім їх практично витіснили оці всі новорічні магазинні пакунки. Не можу сказати, щоб зовсім ця традиція перевелась, але якщо раніше майже кожна господиня робила панянки, то тепер їх одиниці.
І от одного разу на Новий рік майбутній чоловік Оксани приніс ці самі рожеві панянки з її дитинства.
– Чесно, я була дуже зворушена і вражена, де він їх узяв? Виявилося, що його бабуся Ганна Дорошенко пекла ці панянки все життя і була справжньою майстринею у цій сфері. Ми одружилися у 2014 році, а у 2015 бабуся померла, їй було вже за 80. Після неї залишилися саморобні формочки.
Про традиційне тісто для панянок
У панянках воно завше готувалося пісне, на воді з цукром, іноді додавали 1 яйце, у якості розпушувача – амоній, який вимірювали сірниковою коробочкою. Коржикове тісто зовсім інакше: у його складі є мед, масло солодковершкове, яйця, цукор, борошно, 10 натуральних спецій. Для розпису майстриня використовує цукрову глазур та барвник харчовий гіпоалергенний «Americolor». Але саме панянки надихнули на створення коржика.
– Ви говорили, що з появою дитини змінилось відчуття світу, і саме у декреті почали пекти?
– Так, у 2015 я народила сина. Після пологів у мене кардинально змінилося світосприйняття. Не знаю, чим це пояснити, але я почала відчувати великий потяг до творчості. Гуляла з малим у лісі, плела з трави якісь примітивні ляльки, вдома з ниток теж робила мотанки. А ще вдарилася у кулінарію. Чесно кажучи, до заміжжя навіть бісквіт не вміла пекти. А тут мене так потяло на експерименти з випічкою. І на Різдвяні святки 2016 року я відчула, що дуже хочу спробувати сама спекти оті бабусині панянки. Хвилювалася чомусь страшенно, розписувала вночі, поки малий спав. Воно не виходило так вишукано і тонко, як у покійної бабусі. Та мені так сподобалося розмальовувати, що це просто словами не передати.
– Різдво минуло, а малювати молодій мамі хотілось і надалі?
– Я розуміла, що панянки – це обрядове печиво, яке актуальне тільки раз на рік. Тож побачила десь в Інтернеті медові коржики і вирішила спробувати. Мені захотілося на Великодні свята своїм рідним зробити смачні та красиві гостинці, тому я спекла коржики у формі писанок і розмалювала їх традиційними писанковими орнаментами.
Ось це дуже важливий для мене момент. Потяг до традиції виник десь на підсвідомому рівні. Як показала практика, я не можу малювати будь-що, якісь там мультяшні персонажі тощо. Не моє це зовсім, навіть руки туди не стоять.
Отак потроху коржик став моїм хобі. Малювала для друзів і рідні, виставляла фото в Інтернеті.
Винайшла власний рецепт та придумала назву і логотип
– Коли «Котелевський коржик» отримав назву?
– Одного разу зовсім незнайома людина з Луцька попросила намалювати їй коржики. Отак потроху і почалося. Рецепт винайшла методом багаторазових експериментів. У 2017 році я придумала назву і логотип «Котелевський коржик», створила спільноту в соцмережі. Із тих пір коржик побував у 17 чи 18 країнах, – ділиться Оксана.
– А хотілося б зробити справу прибутковою?
– Це швидше творче хобі, яке самоокуповується. Так, мені би хотілося зробити з коржика справжній бренд, який би ідентифікував нашу місцевість. Але поки що фізично я не можу цього втілити. А про те, щоб залучати сюди інших людей, теж мови немає. Бо це моя суцільна імпровізація, я сама наперед не знаю, що намалюю цього разу.
Передовсім це моє хобі, насолода і реалізація. Тому я беру 2-3 замовлення на місяць. Мені важливо, щоб кожен коржик був оригінальний і зроблений з любов’ю. А якщо спішити і працювати на кількість, це втраться. Я можу розписувати один коржик 4 години, але цьому передують три дні підготовки. Спочатку замішую тісто, потім на ніч у холодильник. На другий день випікаю коржики, вони мають день постояти, взяти форму. На третій день заливаю цукровою глазур’ю і на четвертий уже розписую, – розповідає Оксана про особливості народження коржиків. – А якщо спішити і робити швидко по шаблону, втратиться їх унікальність і моя насолода від процесу.
– Чи маєте якесь спеціальне обладнання?
– Ні, я вручну замішую тісто, усе інше теж не механізовано.
– Якщо замовляють коржики, то для яких свят?
– Беру, але це 2-4 замовлення на місяць. Замовляють до Різдва, Великодніх свят, також діаспора замовляє, а також українці на гостинець закордон. Також минулого року зробили замовлення з Посольства України в Королівстві Таїланд до Дня вишиванки, який там проводили. Було дуже несподівано. У декреті більше робила, навіть думала на роботу вже не виходити. Але запропонували цікаву, і я погодилася. Я люблю різноманіття в житті.
– Чи плануєте повернутись в юридичну сферу?
– За період декрету я зрозуміла, що не хочу повертатися в юриспруденцію. Окрім коржиків, мані стала цікава етнографія, я думаю, воно все пов’язане. Я вийшла на роботу в Історико-культурний заповідник «Більськ», де тепер працюю, досліджуючи свій край. А у вільний час розважаюся з коржиками. До того ж робота, дитина, чоловік, і їм теж хочеться приділяти час та увагу.
– А з чим пов’язана нинішня робота, що саме входить до обов’язків?
– Молодший науковий співробітник, проводжу екскурсії на городищі, влітку беру участь у розкопках, досліджую етнографію, недавно писала про наші котелевські авторські мереживні димарі, на часі – ще одне цікаве дослідження.
Коржики для активістів столиці
«Друзі, хочу поділитися з вами особливою радістю. Нещодавно я мала честь виготовити особливі коржики для #МузейнаПоштовій! Я ніколи не малювала нічого подібного, тим паче, на коржиках. Тому, відверто кажучи, дуже хвилювалася, чи зможу взагалі втілити цю ідею в життя. Але віра людей здатна творити дива! А ще я безмежно дякую усім тим Людям, зусиллями яких підтримується акція #МузейнаПоштовій! А раптом хто не в курсі – ось інформація про акцію зі сторінки #МузейнаПоштовій», – написала Оксана днями на сторінці «Котелевського коржика».
«Наприкінці 2014 року на Поштовій площі в Києві виявили ділянку прибережного міського кварталу Подолу ХІ – XVIII століть. Пам’ятка археології істотно коригує попередні уявлення про історію Києва і доводить, що вже тоді на цьому місці вирувало життя, жили люди, працювали майстерні, вантажилися кораблі. Компанія, що належить колишньому завгоспу Януковича Андрію Кравцю, прагне збудувати на цьому місці підземний торговельно-розважальний центр, знищивши при цьому безцінні археологічні знахідки. Кияни вимагають від влади розірвати інвестиційний договір і створити Музей. Музею бути!!!».
– Розкажіть, яким чином Ви долучились до цього проекту?
– Я почала слідкувати за подіями на Поштовій десь із весни минулого року. Чесно, я дуже респектую тим людям, які вийшли на захист цієї унікальної пам’ятки, аби не дати там збудувати черговий ТРЦ. А влітку у нас на городищі у складі Міжнародної літньої польової археологічної школи працювала студентка з Києва Таня Родькіна, і виявилося, що вона є однією з активісток Поштової. У вересні я була в Києві, і вона провела мені там екскурсію, яка справила на мене величезне враження. Ці люди цілодобово чергують там виключно на ентузіазмі. А взимку Таня запитала мене, чи змогла б я зробити коржики для Поштової. Це було не для продажу, а для подарунку одій з активісток і в той же час для привернення уваги до Поштової.
Ідеї для розпису Оксана Дорошенко запозичує на старовинних орнаментах, як от на кераміці. Також їх підказує сама природа.
Коржик став оберегом на війні
Один коржик має щасливу історію, Оксана поділилась нею.
– Є ще один, дуже особистий момент. Ось цей коржик – він для мене особливий і найдорожчий. Я малювала його для свого чоловіка, коли він був на війні. Там гарна символіка – дерево життя і берегині. І він повернувся щасливо, і привіз цього коржика додому цілим. Не знаю, чи це якось допомогло, але можливо, що так.
До теми: В’ялені помідори із хобі виросли у справу та продовжили родове прізвище. ФОТО
Бізнес із нуля, або Як полтавка започаткувала власну справу і з чим зіткнулась. ФОТО
Щоб писати коментарі
Авторизуйтесь