Материнство в Україні, або Народила – стань невидимкою

27 травня, 11:30   0
На власному прикладі журналістка зіткнулась з ізоляцією у відпустці по догляду за дитиною 15 років тому. Нині ситуація значно покращилась, але однак мами часто зазнають утисків та ізоляції

Чому жінки в Україні бояться народжувати? Що таке ізоляція в декреті? У чому нелюбов до жінки-матері попри пафосні заяви шанування берегинь? Як із цією ситуацією в інших країнах  та чим можна покращити життя матерів – про це та багато іншого «Коло» говорило з Оленою Стрельник, соціологинею, дослідницею гендерних питань і материнства.

Соціологиня Олена Стрельник. Фото Ніни Король

– Які Ви вбачаєте проблеми жінки-матері в українському суспільстві?

– Зазвичай до Дня матері та й до багатьох інших дат вкотре багато яскравих промов чиновників щодо шанування берегинь. Натомість я як соціологиня вбачаю в цьому певне лицемірство, бо говорячи про берегинь і про те, що жінка від природи матір,  ми фактично не звеличуємо материнство, а ігноруємо той факт, що материнство в Україні пов’язане з соціальною нерівністю: дуже зручно: сказати , що жінка від природи мати і що має бути абсолютно щаслива в цій ролі. Самореалізація пов’язується з тим, народжує жінка чи ні. Від чоловіків немає таких суспільних очікувань.
Як каже Олена Стрельник,  народження маляти часто означає суспільну ізоляцію мами.
– Міська інфраструктура фактично непристосована під потреби батьків, зокрема матерів з маленькими дітьми: є райони, куди не ходить транспорт, у який можуть сісти мами з дитячими візочками. Кільцевий маршрут – так, там є місце для візків. Але ж він охоплює не всі райони Полтави. Приміром, Сади-2: щоб вибратись в обласну дитячу поліклініку, треба викликати таксі, бо транспорту, куди вміститись із візком, немає. Або йти з дитиною на руках чи з візком кілька зупинок до найближчого зручного транспорту.

– Які ще приклади недружності міської інфраструктури до жінок?

– Нині в соціальних мережах найбільш обговорювана тема –  годування грудьми  в публічних місцях?  Умов для цього немає, і ми знову виштовхуємо мам із соціуму, за межу публічності. З одного боку багато в суспільстві говорять про те, що жінки не хочуть народжувати, низька народжуваність загалом. За п’ять років тричі пропонували законопроект про заборону абортів, тобто змушують жінок народжувати. А з іншого боку все так: будь матір’ю, це твоє покликання, твоя чи не єдина форма самореалізації. Але зроби так, щоб ми тебе з твоєю дитиною ніде не бачили: люди скаржаться на те, щоб мами з дітьми не були в людних місцях, не заважали дитячим плачем і своєю присутністю, не годували грудьми в публічних місцях. Тобто відчутна ситуація: давайте мам заженемо в гето, яке буде обмежено дитячою поліклінікою, аптекою магазином і дитячим майданчиком. Все. За межами цього у нас їх бачити не готові. Це дискримінація, порушення прав жінок-матерів. Через свою роботу я часто буваю за кордоном. Практично кожна конференція в Європі та США відбувається за присутності мами з дитиною, часто грудні малюки. От приміром була в Німеччині жінка з дитиною, вона студентка. Вона пустила дитя по килимовому покриттю повзати в людному холі під час перерви. Дитина гралась, заглядала до вазонів із рослинами, бавилась камінчиками. Я була дуже здивована, підійшла до мами і сказала, що я з України і якби так було в нас, то вам би сказали, зо це негігієнічно, дитина підчепить якийсь вірус, там бактерії, мікроби тощо, треба, щоб дитина була чистенька, випрасувана.

Жанна Саганюк не стала невидимкою в декреті, вона розриває шаблони і часто дивує людей: дозволяє Мірі бруднитись, лазити по землі та калюжах, а також сама подорожує з малечею світом. За свою сміливість чує від оточуючих як захоплення, так і осуд. Фото із

Жанна та Міра. Жанна, ставши мамою, почала вести блог у соцмережі та ділитися досвідом з іншими. Фото із соціальної мережі

Відпустка надто тривала, а з садочками клопіт

– Які ще ознаки того, що в нас материнство сполучене з нерівністю?

– Тривала відпустка по догляду за дитиною, через що маму виштовхують у сферу сім’ї з ринку праці. Незначна допомога при народженні дитини. Проблема також і з садочками при цьому – потрапити до них не так і легко, черга. А ясельні групи скоротили, значна проблема влаштувати маля в дитсадок. За 3 роки мама частково втрачає кваліфікацію, соціальні контакти. У нас немає на державному рівні ефективних механізмів повернення мами на роботу після такої відпустки. Закордонні роботодавці пропонують механізми, щоб мами не випадали так надовго з ринку праці. В Україні кілька років тому був пілотний проект «Знову до роботи». Це була розробка ГО «Ліга соціальних працівників», там ішлося про те, як можна маму чи тата реінтегрувати. Але на рівні держави немає такого. У нас же в приватному секторі часто порушують права жінок, тобто робоче місце не зберігають.
Суспільні очікування, що хороша мама має бути в декреті до 3 років і до 2 годувати грудьми, – теж важливий фактор, і це все жінкам вкладають у свідомість роками.  Якщо, приміром, жінка не може годувати грудьми, бо мусить вийти на роботу, то вона погана мама, мачуха тощо – таке чує українська жінка на свою адресу. Хоча в європейських країнах дуже різний досвід, наприклад, у Франції жінки рано повертаються до роботи, тож постійне ГВ (грудне вигодовування) припиняється чи лишається частковим. Загалом рекомендації ВООЗ щодо тривалого ГВ до 2 років можуть бути реалізовані тоді, коли в мами є підтримка, гроші, щоб не працювати. А в Україні страшенне тавро: якщо не годуєте грудьми, ви погана мати.

До слова, ми писали, що при потребі у 800 місць у Полтавському районі один садок на 300 місць.

Мінсоцполітики порахувало, що 2% українських татусів теж беруть відпустку по догляду за дитиною (за даними 2013 року).

Тиски на сучасних мам

Сучасні мами – професіоналки своєї справи, порівняно з попереднім поколінням. Від мами очікується, що вона буде психологом –  не просто дисциплінуватиме дитину, а будуватиме з нею стосунки. Не каратиме за погані оцінки, як було раніше, а говоритиме, виховуватиме. Повинна вміти підготувати дитину до школи. Мусить  розбиратись у медицині, зважаючи на рівень недовіри до державної медицини. А з іншого боку в життя матерів з 90-их років втрутився ринок праці, особливо недружній він до людей із родинними обов’язками у приватних структурах: у вас менше шансів отримати роботу, бо очікують, що ви підете в декрет, наприклад. Узагалі в Україні ринок праці недружній до людей. От, наприклад, скільки працює продавчиня, якщо вона з 8 і до 20 на роботі. А де тут час на родину? Окрім цього, шалені кошти щороку витрачають в країні на дороги, але пішохідні зони занедбані, поза увагою. Тривалі зимові канікули задля економії коштів, а що робити батькам із дітьми – жодного обговорення чи вирішення цього питання немає. Куди подіти на місяць першокласника? Хто допоможе родині в цей час? Вважають, що сім’я сама якось все вирішить. Від жінки очікують, що вона буде працювати, не робити кар’єру, а хоча б працювати, бо за зарплату чоловіка прожити важко. Мама, яка не працює, сприймається суспільством останні роки як квочка, утриманка тощо.
Мама повинна встигати все – таке нав’язується багатьом жінкам у сучасному суспільстві
Тож головні очікування:
Жінка має бути чудовою інтенсивною мамою, працювати, добре виглядати при цьому.
Якщо жінка з дитиною вдома, то кажуть: сидить з дитиною, сидить вдома. Хоча жінка одночасно виконує купу функцій, однак суспільна роль матері недооцінена.

Олександра Нестеренко з-під Києва у відпустці по догляду за дітьми опанувала професію фотографа, тож тепер може знімати своїх дітей. Фото Олександри Нестеренко


Олександра Нестеренко «працює» мамою чотирьох дітей. У відпустці по догляду за дітьми стала відомим блогером. Фото надане Олександрою

За останні років 10 тата активно долучились до виховання дітей. Фото Ніни Король

– А як за кордоном, дооцінена роль матері?

– В Україні не найгірша ситуація серед розвинених країн світу. У США немає такої оплачуваної відпустки взагалі, державних садочків немає. Материнство в Україні можна назвати так: ексклюзивне. Це означає, що виховання дітей і догляд  – переважно жіноча відповідальність, тобто це все найлегше скинути на плечі жінок. Тата теж останніми роками долучаються до виховання дітей, зміни є, але вони не стали стійкою тенденцією. Тата справді стали більше залучені у виховання, порівняно з попереднім поколінням. Але все ситуативного характеру. Що це може означати? Так, тата стали більше приділяти уваги вихованню малечі, можуть ходити в поліклініки з дітьми, брати лікарняні, коли малеча хворіє ( якщо приватні підприємці, то можуть собі це дозволити, бо їм простіше), але щодо повсякденних справ поки що беруться менше, аніж жінкам хотілось би. Хоча зміни є.
Ще одна вразлива група – мами дітей з інвалідністю. Для таких діток практично немає дитсадків, і ці жінки – така група ризику, адже нерідко чоловіки лишають родину, де є дитина з інвалідністю. Така жінка ні виспатись, ні в магазин вийти не може
Однак в Україні починається рух за створення дружньої до родин інфраструктури: у Києві діє кінотеатр, де можна переглянути фільми з немовлятами. Кімнати при кінотеатрах, де є няні, доступні і в Полтаві, але за окрему плату. У обласному центрі самі жінки відкрили кабінет для дітей з розладами аутичного спектру.

У Полтаві влаштовують концерти для вшанування жінок, але сповивального столика в міській раді так і не з’явилось.

Лише деякі розважальні дитячі заклади мають сповивальні столики. Загалом у Полтаві майже ніде немає такого пристосування

– Ви вже говорили, що народила – стань невидимкою зі своєю дитиною. Звідки коріння такого ставлення до жінки-матері в українському суспільстві? Приміром кілька століть тому смерть свині вважалась більшим горем, смерть дитини в українській родині меншим. Бо свиня – годувальниця, що нібито не дасть загинути з голоду іншим дітям.

– Контролю над народжуваністю не було, контрацепція відсутня, тож народжували багато дітей, але діяв і природний відбір – виживали міцніші. Жінка в традиційному українському суспільстві фізично не мала стільки часу на дітей, як нині. І таке ставлення до смерті дитини – свого роду захист від психологічної травми. Не було передумов, щоб встановити з дитиною емоційний контакт, турбуватись, бо ж існував великий ризик втрат. Це форма адаптації до стресу у книзі «Жінка в традиційній культурі українців» Оксани Кісь це описано. Народна педагогіка спиралась на насильницькі методи – фізичне покарання. Нині це засуджують і викорінюють у вихованні, а тоді це було нормою й осуду не викликало. Образ материнства кілька століть тому дуже далекий від того, який ми зараз бачимо. Історично склалось, що відповідальність за сферу сім’ї завжди була на жінці.

У тій традиційній Україні про дітей дбали, але не лише батьки: старші діти, бабусі-дідусі, адже родина жила зі старшим поколінням. Нині ж піклування про дитину часто на жінках-матерях. В побутовому сенсі стало легше (пральна машина, авто, посудомийка, мультиварка тощо), але і складніше водночас, бо ж вимоги висуваються значно вищі. Якщо раніше дітей карали різками, паском, то нині з дітьми вважають за належне говорити, пояснювати, не травмувати і не залякувати. Про яку кризу трьох років чи іншого віку знали наші бабусі, скажімо?

Зросли і стандарти до ведення домашнього господарства: раніше кілька днів могли їсти борщ, нині варто поглянути на меню родини, рецепти у жіночих журналах. 100 років тому ніхто й не чув про окреме меню для малечі, а нині прикорм чітко розписаний, що і коли вводити до раціону.

Десь з 18 століття почалася мода на грудне вигодовування, виникає педіатрія як розділ медицини, мами дворян почали більше уваги приділяти дітям, це XVIII - початок XIX століття.

В Україні досі нерідко трапляються забобони, якими чинять тиск на жінок, приміром, що маля перший місяць не можна показувати стороннім і ходити з ним в публічні місця (із цим не раз стикалась журналістка «Кола»). Тим часом в інших країнах, приміром в Іспанії, родини з перших днів життя малюка не втрачають мобільності, мама відвідує багато громадських закладів разом із дитиною.

– Які країни найбільш комфортні для матері і дитини, для родин з дітьми?
– Це важко оцінити. Є міф що народжуваність прямо пропорційно пов’язана з добробутом – чим багатша країна, тим вищий там рівень народжуваності. Але сказати, що якийсь один фактор впливає, не можна, дуже тонкий механізм. Один із найнижчих рівнів народжуваності в Європі – у Німеччині, нижчий, ніж в Україні. Франція та Великобританія, до прикладу, мають високий рівень народжуваності. Там абсолютно різне ставлення до материнства та родин з дітьми. У Франції дуже багато вкладають у соціальну сферу, чудові державні ясла і дитсадки, куди француженки віддають дітей з 4-5 місяців. Великобританія не витрачає державних ресурсів на родину. Немає тривалих відпусток по догляду за дитиною, немає державних садочків, а рівень народжуваності майже такий, як у Франції.
Швеція – країна з дуже комфортними умовами для родини. У них цікава статистика: якщо у нас чим більше дітей, тим мама менше працює, то у них мама з трьома дітьми працює майже так само, як мама з однією дитиною і майже не відрізняється від рівня зайнятості жінок в країні взагалі. Такі комфортні  умови, що жінка може реалізовуватись як мама і при цьому працювати. Таких країн небагато в Європі, ще один приклад – Словенія. У решті держав, як і Німеччина та Україна, до слова,  є взаємозв’язок: чим більше дітей, тим менше жінка працює.

– Як покращити життя мами?
– Нині багато ведеться розмов про рівність, що жінок варто залучати в публічну сферу діяльності. На противагу цьому якщо жінка з дітьми і не працює, то вважається, що вона нереалізована. На мою думку, варто переглянути відносини в обов’язках між чоловіком та жінкою. Бо виходить так, що жінка доглядає родину, працює, виснажується, перебуває в стресі, бо ж намагається бути хорошою мамою, фахівцем, домогосподаркою і ще й при цьому дуже гарно виглядати.

Нині розглядається чергова редакція Трудового кодексу, уперше в проекті обговорюють поняття гнучкого режиму праці та праці на дому – це хороші інструменти, які полегшать роботу жінкам і чоловікам, котрі йдуть у відпустку по догляду за дитиною. У державних установах ви взагалі не можете так організувати час, треба лише бути в установі. Тому нерідко люди йдуть з державної служби через це.

Відпустка до догляду не оплачується, відповідно ми не можемо чекати, що чоловіки йтимуть в таку відпустку, бо вони, як правило, заробляють більше, а жінка не зможе прогодувати сама родину з 3 чи 4 осіб. Тож якщо зберегти допомогу майже як зарплатню (як у Швеції зберігається 80%), то тоді можна казати і про рівність.

Сучасні татусі стали обізнаніші, як бути з малечею та що з нею робити. Мами делегують татам все більше повноважень

За останні 10 років рівень зайнятості жінок зріс: вони стали більше працювати.

На моє переконання не народжуваність варто стимулювати, а перенаправляти ресурси на родини з дітьми: доступні і якісні дитячі послуги (ясла, садки), безкоштовні та якісні вакцини ( нині цього бракує). Безкоштовні освітні послуги – групи продовженого дня, позашкільна освіта – гуртки та секції. Витрати на це скоротили кілька років тому. А я вважаю, що краще б сюди спрямували кошти замість виплат при народженні дитини.
Соціологиня Олена Стрельник провела дослідження про проблеми поєднання материнства і праці. Результат – книга «Турбота як робота: материнство у фокусі соціології». Нині книга є в мережі Інтернет, її можна замовити. Недавно була презентація видання на «Книжковому арсеналі» в Києві. Згодом буде в Полтаві, про що ми повідомимо пізніше.
Нещодавно «Коло» писало, як бар украв тротуар у пішоходів, серед них і мам з малечею.

Автор: Ніна Король

Інтерв'ю 27 травня, 11:30

Щоб писати коментарі

Авторизуйтесь
Вибір редакції