Полтавська шкарпеткова фабрика співпрацює з DISNEY. Історія успіху. ФОТО

1. >
2. Інтерв'ю >
3. Полтавська шкарпеткова фабрика співпрацює з DISNEY. Історія успіху. ФОТО

Фото – Надії Труш

Багато хто здивується, але Полтава має добре відомий у світі, та маловідомий у місті бренд – шкарпетки місцевого виробництва, які склали гідну конкуренцію відомій житомирській фабриці. Бізнесмен Олег Хардін за десять років зумів створити одне із найпотужніших в Україні підприємств – фабрику із виробництва шкарпеток «Premier Socks». Зараз фабрика за рік виготовляє до двадцяти мільйонів пар шкарпеток та має контракт з компанією DISNEY. Історію успіху полтавського підприємця – читайте далі у інтерв’ю «Кола».

Перший «шкарпетковий» капітал

– Чому вирішили, що саме виробництво шкарпеток – це саме та справа, яка може бути прибутковою? Чому вирішили зайнятися саме виробництвом шкарпеток?

– Чому шкарпетки суто як продукція а не, наприклад, гумові чоботи чи брюки? Життя зі шкарпетками мене зіштовхнуло таким чином. Коли я закінчив школу, батько працював на бавовняно-прядильній фабриці, це був 99-й рік. Виробляли бавовну і постачали її різним підприємствам. З розрахунками тоді було складно і фабрики розраховувалися бартером, за сировину віддавали шкарпетками. У Полтаві був магазин, який продавав цю продукцію. Мій батько був суровою людиною, після закінчення школи запитав, чи хочу я навчатися далі. Звісно, я сказав так, а батько погодився оплатити лише перший семестр навчання. Сказав, далі заробляй гроші сам. Я говорю, як можу це зробити, адже нічого не знаю і не умію. Батько сказав, йди у магазин, бери шкарпетки і пробуй продавати. Я взяв сумку, набрав зразків і з торбою їздив у тролейбусах на Південний ринок, брав замовлення у людей, які торгували на розкладках, і потім сам, але уже більшими торбами, привозив їм товар. Ось так починалася моя шкарпеткова діяльність. Продавав так шкарпетки років два. Далі просили шкарпетки із Житомира, магазину в Полтаві уже не було. Тож я їхав потягом у Житомир, знімав на ніч кімнату у гуртожитку, де готував товар до перевезення. У Житомирі продукцію пакували у картонні ящики, а мені вкладати у сумки ці коробки було не резонно, бо мало поміщається. І ніч у гуртожитку була такою: частина кімнати – товар, я рву ці коробки, і впихаю у великі клітчасті базарні сумки. Зранку навпроти гуртожитку стояли таксі, пам’ятаю, це була «Волга універсал», і от мій товар «забивав» цю машину. Тоді не було кур’єрських служб, домовлявся із провідниками, впихали на третину вагону всюди шкарпетки. Так і заробляв перший капітал. Я навчався чотири курси, на п’ятому перевівся на заочний, і почав працювати – пройшов успішно співбесіду у компанію Союз-Віктан (українська компанія, один з найбільших виробників лікеро-горілчаних напоїв в східній Європі – прим.авт), був торговим представником у Полтаві. На той момент заробляв більше тисяч доларів. Тобто робота торговим представником давала більше (аніж продаж шкарпеток – прим.авт). Але на навчання, проживання, потреби піти в клуб чи на побачення з дівчиною мені вистачало.

Попри успішну роботу торговельним представником, розповів, не полишав розвивати підприємницьку справу, розпочату у студентські роки.

– Для розвитку нам була потрібна більша площа, і кращий стан приміщення. Довго шукали потрібне у Полтаві і в навколишніх селищах, але нічого не продавалося на той момент. У Мачухах стояло занедбане приміщення, з власником довелося рік торгуватися, поки зійшлися в ціні. Приміщення відновлювали майже з нуля – дах будівлі був зруйнований, частина була напіввідкрита.

Зараз загальна кількість працівників фабрики – близько 200.

Екскурсію на підприємство (фабрика має два відділи: один у Мачухах під Полтавою, інший – у місті) Олег Хардін розпочинає із показу старого невеликого приміщення колишньої школи у Мачухах. Саме у цьому орендованому приміщенні, що зараз пустує, починається історія полтавської фабрики з виробництва шкарпеток. До речі, нині Олег Хардін зацікавився напівзруйнованим приміщенням колишньої вечірньої школи на вулиці Павленківській у Полтаві, планує робити там хостел.

В Україні немає сировини для виробництва шкарпеток

Від відповідальності кожної людини залежить результат роботи компанії, переконаний бізнесмен.

Про процес виготовлення шкарпеток Олег Хардін розповідає зі знанням справ. На в’язальному станку вправляється самостійно, за потреби, власноруч перевіряє роботу.

– Заправили ви не ту нитку - вона буде груба. Поставите нитку вищого номеру (тоншу) – вона може бути як сітка. При виробництві шкарпеток використовують пряжу. Її замовляємо у Індії та Туреччині. Української пряжі просто немає. Щоб виробляти пряжу, потрібно мати сировину. Для виробництва пряжі йде бавовна, а її у нас немає. Можна говорити про те, що у нас виготовляють пряжу із коноплі чи льону, але для шкарпетки такий матеріал буде грубим. Процес виготовлення шкарпетки відбувається у в’язальному цеху, там автоматичні машини. Як це відбувається: робиться програма, яку копіюють із комп’ютера на флешку, через флешку вона потрапляє у в’язальну машину. Основна важлива задача – зробити правильну заправку ниток пряжі і вив’язати саму модель. Якщо бачимо, що вона ідентична еталонному зразку – запускаємо у масове виробництво. Після в’язального цеху шкарпетка проходить різні етапи: зашивається мисок шкарпетки, формування виробу (прасування, щоб придати товарний вигляд), пришив етикетки, пакування, та підготовка безпосередньо до відправлення.

Секрет успіху – амбітна команда

Підприємство, говорить Хардін, працює від збуту. Він пишається, що вдалося згуртувати біля себе професійну команду.

– Ми вивчаємо потреби клієнта, потім виготовляємо продукцію згідно їх побажань. Основна складова успіху нашого виробництва – це дуже фахові і амбітні люди, які займаються збутом. Відділ невеличкий, там працюють одні дівчата, і можу сказати, що не знаю чоловіків, які можуть з ними позмагатися у професійності. Вони мотивовані, у відділі мудрий і цілеспрямований керівник. Була цікава історія. Я часто їжджу на переговори разом із відділом збуту, люблю брати участь у тендерах, і відбулася така ситуація, коли Євгенія, дівчина, яка керує комерційним напрямком, підходить до мене і каже: «Олег, не пішов би ти десь погуляти на час тендеру?». А тендер був приблизно на 2 мільйони пар шкарпеток. Я послухав її, поїхав з офісу у своїх справах, хоча думки мої були у тендері. Уявіть картину, тендер закінчився, мені говорять, що наша компанія не виграла жодної позиції. Але через тиждень прийшло повідомлення від компанії, що проводила тендер. Вони вирішили розмістити замовлення на нашому виробництві на весь об’єм, взявши за критерій якість товару, при цьому при прийнятній для нас ціні. Фактично ми не виграли тендер, коли він відбувався, бо наші ціни були вищими. Але нас потім все одно обрали, за рахунок якості. Хочу підкреслити, що для мене відділ збуту – це внутрішній замовник на підприємство, по суті, ті люди, які приносять гроші в компанію. Минув той час соціалізму, коли всі були рівними і вважалося, що на підприємстві кожен відділ має однакове значення в складовій загального успіху. В сьогоденні, основне – збут. І задача всіх підрозділів – якісно обслуговувати цей процес. Виробництва – виготовляти в потрібній якості і в строк продукцію, бухгалтерії – правильно оформлювати документи, логістиці – організовувати своєчасну доставку тощо. Якраз тут не доцільне відома приказка стосовно курки та яйця й що перше та ключове. Все починається зі збуту, на ньому закінчується (надходженням грошей) та починається знову. Такий цикл життя підприємства сучасності.

– Яка собівартість пари шкарпеток, враховуючи, що матеріал доводиться закупляти закордоном?

– Про собівартість пряжі і пари шкарпеток складно говорити, тому що це як собівартість борщу: ви можете покласти туди свиняче реберце, а можете не покласти. Є шкарпетка коротка, а є класична чи довга зимова. Вага короткої може бути 17 грам, щільної махрової в середині близько 60-70 грам.Якщо ж все таки взяти для прикладу жіночу шкарпетку «слідочок», то її собівартість, виготовленої із індійської гребінної бавовни, складе менше 10 гривень. Планова рентабельна підприємства досить помірна. Ми виграємо за рахунок власного імпорту обладнання, сировини та запчастин й об’єму виробництва. Відпускна ціна продукції досить конкурентна. Це, в свою чергу, дозволяє нашим партнерам робити високу націнку й, при цьому, мати ціну нижчу за представлені на ринку аналоги. Окрім цікавої ціни наша продукція вирізняється креативним дизайном. Якщо ми говоримо про нитку, яку використовуємо у виробництві, то це поліпропілен, який іде саме на вишивку, на малюнок. Використовуємо гребінну бавовну та бавовну яскравих (їдких) люмінісетних кольорів, тобто такі, що світяться у темряві. Вони дорожі. Також, для економ сегменту використовуємо регенеровану сировину з Туреччини. Ціна пряжі в Індії близько 6 доларів за кілограм, а ціна регенерованої пряжі (70% бавовни, 30% поліестеру – прим. авт) у Туреччині – 1.85-2 долари за кілограм. Різниця більше, ніж втричі.

Найчастіше для виготовлення шкарпеток закупляють пряжу таких кольорів: чорний, темно-сірий, темно-синій. Разом з тим на складі бачимо чимало і ниток яскравих кольорів, такі зазвичай використовують для орнаментів та виготовлення дитячих шкарпеток чи колгот.

– Щоб закупити обладнання, доводилося брати кредит? Які були капіталовкладення?

– Ми починали працювати на обладнанні, яке було, в кращому випадку, моїм ровесником. А були машини 1972-1980 років випуску. Сама найсвіжіша машина, коли ми починами виробництво – 1994 року випуску. Ті машини тоді коштували 750 доларів. На сьогодні обладнання все нове, китайського виробництва, в Україні подібне не виробляють. Взагалі найкращі в’язальні машини – італійські, але у нас таких немає. Є одна зашивочна машина італійського виробництва, бувша у використанні. Ми дійшли висновку, що краще купити нові. Італійське виробництво – це більше технології і бренд, італійські машини перевантажені китайськими запчастинами на 60%. Тобто вони або замовляють запчастини із Китаю і самі складають, або замовляють на заводах саме обладнання.

– Як визначити, що певні шкарпетки – браковані, і такі у масове виробництво не потрапляють?

– Є чіткі параметри шкарпетки в сантиметрах, довжина, ширина розтяжність продукції. На кожній машині є спеціальні лінійка, за допомогою якої перевіряємо, чи відповідає виріб стандартам. Дивимося щільність продукції. Є така характеристика як кількість петель на квадратний сантиметр. Тому перевіряємо стандарт, якщо хочемо отримати якість, замовлену клієнтом.

Відходи – на картини і на вторсировину, тепло від машин – на додаткове опалення

На фабриці можна побачити мішки із відходами ниток пряжі – їх, як розповів Олег Хардін, школярі Мачухівської та Полузірської шкіл на уроках праці перетворюють у картинки. Деякі з робіт висять на підприємстві. Не пропадають дарма і конуси із-під ниток, їх здають на переробку.

– Залишки пряжі передаємо дітям, на уроках праці в Мачухівській громаді виготовляють картини. Можемо передавати у школи Полтави, якщо якісь навчальні заклади зацікавляться і потрібно.

Знайшли спосіб на підприємстві, і як використати тепло, яке виробляють машини, що виготовляють шкарпетки.

– Повітря проходить через фільтр і йде на офісні приміщення, в кабінети, на склади, щоб було тепліше. Таким чином використовуємо додаткове опалення, – говорить Олег Хардін.

Полтава – столиця шкарпеток

– Де продаються шкарпетки полтавського виробництва?

– Ми не робимо жодну пару «на склад», продукція виготовляється конкретно під потреби клієнтів. 80% продукції збуваємо на внутрішньому ринку – це національні мережі. Наш товар можна знайти у супермаркетах, наприклад, в «Єві», «АТБ» тощо – це стратегічні партнери. Вони, звісно, висувають найскладніші вимоги (якість має бути високою, а ціна, практично з нульовою рентабельністю), але вони і є нашим рушійним механізмом, який спонукає до розвитку. Також є домовленості із мережею «Ашан». В Україні з магазинами працюємо дуже давно. 2-3 роки спілкуємося із французами, до нас прилітали з делегаціями не один раз і ми надавали зразки. Чекаємо на результати, сподіваємося, буде співпраця.

– Куди експортуєте продукцію?

– Продаємо шкарпетки в Молдавію, Польщу, Данію, Білорусію, Чехію. Ми перше в Україні підприємство, яке підписало контракт із компанією Disney. Маємо контракт з компанією DISNEY на використання персонажів їх мультфільмів ( територія продажу – Україна). Всі малюнки погоджені і затверджені. Підприємство пройшло аудит.

– Чи є фірмовий магазин у Полтаві?

– Фірмового магазину фабрики немає. З точки зору комерційного збуту в нас немає потреби у фірмовому магазині. Можливо, з точки зору іміджу, або щоб зробити шкарпетку як локальний полтавський сувенір. Над цим варто задуматися. Ми одне із найпотужніших шкарпеткових підприємств України, у нас не вистачає потужностей, щоб займатися індивідуальними замовленнями. Можливо, з часом розширимося і скористаємося ідеєю створення фірмового магазину. Виробництво зараз завантажене на 100% і більше поки що ми випустити не можемо. Ідея індивідуальних дизайнерських шкарпеток є в моїй голові. Можливо, з часом, запустимо лінію шкарпеток спеціально для полтавців. Це, можливо, будуть шкарпетки із зображенням Білої альтанки, галушок чи інших визначних місць Полтави.

– Але фірмовий магазин міг би допомогти зробити фабриці ім’я, популяризувати, як житомирську.

– Ми маємо, певно, бути на другому місці після житомирської фабрики, по виробництву. Але якщо ми говоримо про розуміння якості ще з радянських часів, то на сьогоднішній момент це підприємство втратило ту славу, і їх потужність набагато менша, аніж наша, і обладнання у них застаріле.

– Виходить, насправді, столиця шкарпеток – Полтава, а не Житомир?

– Думаю, можемо сміливо про це говорити. Тому що керівник полтавського підприємства – це та людина, яка керувала підприємством на «Легкій ході» (фабрика у Житомирі – прим. авт) і пройшла шлях від швачки до керівника виробництва.Так, ми готові ще більше нарощувати потужності, але де брати кадри? Ми готові їх вчити самі. Але можемо вкладати в людину час і гроші, інвестувати у її навчання, аби розуміти, що вона років 5 буде працювати, а не напише заяву і піде через кілька тижнів. Люди не готові чекати успіху, хочуть все і відразу, не прикладаючи для цього зусиль.

Топ-принципів бізнесмена

– йти до своєї мети і не здаватися. Не падати перед труднощами;
– порядність: треба відповідати за свої обіцянки, за свої вчини і виконувати зобов’язання перед своїми партнерами;
– бізнес робиться не у кабінетах (Олег Хардін не має власного кабінету, він лише у планах. Більшість часу проводить у авто);
– вивчаємо потребу і далі розвиваємося. Бо виготовляти товар, щоб потім класти його на склад – це заморожені гроші, а гроші, які просто лежать – це додаткові витрати по кредитам.

Автор: Надія Кучер

• #новини Полтави