Роман Безсмертний: «Підвищення ціни на газ – це нескінченна гра, зупинити яку може лише система альтернативної енергетики»
Цими днями до Полтави з робочим візитом завітав державний діяч, політик, дипломат і майбутній кандидат у президенти Роман Безсмертний. Який нині основний запит суспільства до українського політикуму, чому треба змінювати Конституцію України та чому Юлія Тимошенко і Петро Порошенко програють у другому турі – далі в інтерв’ю.
– Романе Петровичу, яка мета Вашого приїзду до Полтави?
– Полтава – це чергова зупинка на шляху руху потяга, який називається дискусія на тему «Якої ми хочемо України». Мета – зрозуміти замовлення суспільства на певну політику. Після того, як пройдемо всі ці раунди, ми плануємо зробити презентацію «Якої ми прагнемо України».
– Що Вас спонукало до такої форми роботи?
– Коли почав адміністративно-територіальну реформу 2005 року (на посаді віце-прем’єра – ред.), я багато спілкувався з європейцями, і тодішній польський віце-прем’єр поставив мені таке запитання: «А ти цю тему обговорював з людьми на виборах?» Я відповів: «Які вибори? Там же революція була». А він каже: «Чому ти робиш цю реформу, якщо попередньо не погодив її із суспільством?». Так і зараз – планують проекти, але їх не обговорюють з людьми. Мені ж важливо більше цього не повторювати. Політика має бути замовлена суспільством.
– Ви були одним з розробників адміністративно-територіальної реформи. Чому тоді її не вдалося впровадити? І чому зараз Ви вважаєте децентралізацію вимушеним заходом?
– На той час не вдалося, бо це не було замовленням суспільства. Це була правильна наукова позиція народного депутата, віце-прем’єра, кандидата наук Безсмертного. Я й зараз усвідомлюю, що належу до тих в Україні, хто розуміє зв’язок між територією, організацією життя й достатком людини. Але це не означає, що це розуміє й цього хоче все суспільство. Ви можете говорити, що готуєте тут щасливе майбутнє, а людина купує квиток і їде в Польщу.
– Чого зараз хоче суспільство? Про що говорили полтавці з Вами на зустрічі?
– Це речі, які лежать на поверхні. Перше – люди хочуть припинення війни. І Полтава це підтвердила. Люди хочуть безпечного життя, хочуть просто жити благополучно. Очевидно, що вони вважають головними проблемами корупцію та неспроможність влади щось змінити.
– Які Ваші шляхи вирішення цих проблем?
– Тема війни ділиться на дві частини: власне бойові дії та реінтеграція. Бойові дії можна припинити, тому що ключ від них міститься в Кремлі. Військовополонені – це тема, яку теж можна вирішити діалогом з Росією. А реінтеграція – це проблема не одного і, я думаю, навіть не десяти років, бо нас уже розділяють тисячі людських смертей. Ви навіть не уявляєте собі, що значить сидіти на переговорах (Безсмертний був представником України на Мінських переговорах – ред.), демонструвати політичну коректність і розуміти, що сьогодні загинуло, для прикладу, сорок осіб.
Наступна тема – це безпека. Якщо війна відбувається за зовнішніми контурами, то безпека – це проблема внутрішня. Нам потрібні закони про зброю, територіальну оборону. Треба також зареєструвати зброю, яка «на руках» у людей, бо її зараз забагато й невідомо, куди вона стрілятиме. Важливо, щоб над цим працював уряд, бо ми чомусь вважаємо, що це проблема лише поліції. Безпека країни – це проблема і центральної влади, і місцевої, і самого суспільства.
– Ваш рецепт боротьби з корупцією в країні.
– Очевидно, що це основна хвороба, лікувати яку треба не просто створюючи відповідні органи, але через подолання причин. Причини – це централізація ресурсів й створення різних фондів, які мають колосальні суми. Адже коли гроші віддаєш на місця, мінімізується спокуса, масштаби корупції не ті. Ну, і зрозуміло по руках бити. А це означає, що треба оживити Державне бюро розслідувань, Національне агентство з питань запобігання корупції, Національне антикорупційне бюро, Антикорупційний суд тощо. Бо в нас Прокуратура вже не працює, а ці установи ще не працюють. Окремі регіони просто керуються криміналітетом і їх контрагентами у владі. Ситуація дуже небезпечна. По суті, ми повертаємося до початку 90-х. Держава практично здалася, а це означає, що тут треба буде застосовувати й силу, й розум, щоб подолати ці речі.
Економіка – це діалог з бізнесом. Треба просто отримати відповідь, що потрібно підприємцям і в податковому, і в адміністративному напрямку для того, щоб вони платили нормальну зарплатню і люди не виїжджали з країни. Це шанс наповнити бюджет. Окрім того, на мій погляд, акції таких державних підприємств як Нафтогаз, Укрзалізниця треба передати до Пенсійного фонду.
– За час Вашої політичної кар’єри Вам довелося попрацювати з трьома Президентами України – Леонідом Кучмою, Віктором Ющенком та Петром Порошенком. Ви мали можливість проаналізувати переваги та недоліки їхньої роботи. Яким має бути новообраний Глава держави?
– Я б від кожного з них узяв би якусь частину, бо кожен мав переваги й недоліки.
Президент, які і будь-який політичний лідер – це насамперед людина, здатна ухвалювати вольові рішення. Вольові рішення – це ті, які є легітимними, але при цьому іноді не дуже законні. Треба мати мужність робити такі кроки, якщо їх вимагає суспільство. Їх треба робити, змінюючи закони. Не можна проявляти безвольність, бо інколи закон відстає від суспільних настроїв. Наступному президенту доведеться проявляти волю до змін. Нам треба наново заснувати державу на зовсім інших засадах.
– Ви раніше зазначали, що Президент має розпустити Парламент, адже зараз немає законної більшості. Чому це треба зробити?
– Очевидно, що той, хто впровадив зміни до Конституції про більшість, не уявляв ситуації, що Президент і частина цієї більшості будуть від однієї політичної сили. І вийшло так, що ніби це й записано в Основному законі, а волі на розпуск Парламенту нема. Тому Президента це все влаштовує.
– Але ж ми розуміємо, що проблема не в розпуску, а в недосконалості Конституції…
– Проблема таки в безвольності. Конституція передбачає розпуск, а це означає, що державний інститут має бути іншим: не просто зобов’язальним, а з санкціями до того, хто їх не виконує.
– Яка політична сила Вам нині імпонує в Парламенті? Із ким би Ви могли об’єднатися?
– Жодна. Переконаний, що після виборів наступного року політичний рельєф в Україні кардинально зміниться. Іменні партії, блоки відійдуть у небуття.
Коли я зараз чую, що у фінал вийдуть конкретні фігури, то розумію, що насправді все буде зовсім не так. Моє спілкування з людьми по всій Україні говорить, що діагноз давно вже поставили. Тому не знаю, звідки у деяких потенційних кандидатів беруться претензії на другий тур. Погляньте на рейтинги: коли у так званих лідерів цих рейтингів підтримка в межах 10-13%, то це означає, що насправді шанси у всіх рівні.
– Про 10-13% підтримки. У Вас протягом політичної кар’єри не надто добре складалися взаємини з Юлією Тимошенко. На Вашу думку, які в неї зараз шанси стати Президентом?
– Такі, як і в чинного Президента. Мені здається, що 10, 12, 13% – це те саме, що в Безсмертного 1 чи 2%. Це означає, що аби вийти в другий тур, треба набрати три мільйони голосів. А в другому турі і Юлія Володимирівна, і Петро Олексійович програють кожному, з ким там опиняться.
– Ви пропонуєте парламентські вибори проводити за мажоритарною системою абсолютної більшості. Чому саме за мажоритарною, а не, наприклад, за пропорційною з відкритими списками?
– Спосіб формування Парламенту залежить від того, яку мету ви собі ставите. Якщо хочете привести до зали розумних, досвідчених людей, то формуєте своєрідне сито – двотурову мажоритарку.
А тепер уявіть: ми формуємо систему відкритих списків, яка створює конкуренцію всередині політичної сили й дає пріоритет грошам. Окрім того, що отримаємо те, що зараз, ми ще й зруйнуємо всі політичні сили зсередини, бо там виникнуть протиріччя. По суті, це поховає всю політичну систему. Я оце кажу Вам, що виступаю за мажоритарну, а сам думаю: може, воно б і краще прикінчити все це й розпочати з чистого аркуша. Але я все-таки налаштований на конструктив і прекрасно розумію, що лише двотурова мажоритарна система абсолютної більшості з висуванням від політичних партій місцевих організацій дає можливість конкурувати розуму і честі проти грошей. Іншого варіанту немає.
– ЗМІ зараз рясніють заголовками, що підвищення ціни на блакитне паливо неминуче, адже цього вимагає МВФ. Від нас справді цього вимагають чи це чергова забаганка Уряду? Як, на Вашу думку, мають складатися стосунки України з Міжнародним валютним фондом?
– Яка тут система? Уряд просить грошей і каже: «Для того, щоб ви надали нам кошти, ми готові зробити перше, друге, третє» і підписує зобов’язання. МВФ говорить: «Так ви ж підписували!». Насправді тема ціни на газ вирішується не в МВФ, не в об’ємах, які добувають всередині й зовні країни. Власне, чому ми використовуємо газ, а не тверде паливо, вугілля, не застосовуємо теплові насоси? 27 років тільки й розмов про альтернативні види енергії. Науковці вже стільки всього зробили – беріть це й застосовуйте. Хоча б у бюджетних установах, їх трохи більше ніж 15 тисяч. Мене дивує поведінка нинішньої влади, попередньої… Чому це не зробити? Ціна практично та сама: придбати всі ці пристрої дорівнює ціні газу, який ми купуємо. Це нескінченна гра, зупинити яку може лише система альтернативної енергетики.
– Які загальні враження від нашого міста?
– Я бажаю, щоб у Полтаві були кращі дороги. А ще я сьогодні проїжджав повз кадетський корпус… Мені дуже шкода цієї споруди, хочу нею зайнятися: дізнатися, що це за пам’ятник, зрозуміти, що з ним сталося… Я не знаю, як такий об’єкт довели до такого стану. Планую з’ясувати ці речі.
Щоб писати коментарі
Авторизуйтесь