Олег Хардін – про підприємницьку, громадську діяльність та чому балотується до Полтавської обласної ради

1. >
2. Інтерв'ю >
3. Олег Хардін – про підприємницьку, громадську діяльність та чому балотується до Полтавської обласної ради

Олег Хардін – відомий і успішний у Полтаві бізнесмен. Його фабрика з виробництва шкарпеток дала роботу близько 350 працівникам, а в бюджет обласного центру та Мачух, де працюють два підрозділи підприємства, сплачують понад мільйон гривень щороку.

До того ж підприємець знаходить час, аби поєднувати роботу та громадську діяльність – депутатство в Мачухівській сільській раді.

В інтерв’ю Kolo.news Олег Хардін розповів, чи допомагає у підприємницькій діяльності мандат депутата, описав глобальні та дрібні проблеми сіл майбутньої Полтавської міської громади й що має вміти майбутній міський голова.

Карантин мотивував до активного розвитку

– Олеже Олександровичу, Вас знають у Полтаві як представника бізнесу. Чимало підприємців цього року зіштовхнулися з проблемою – «вижити» в часи карантину. Як це позначилося на Вашому підприємстві?

– Ми не просто вижили, а активно розвивалися. Час карантину став для нас додатковим поштовхом. Тому ми наростили об’єми випуску панчішно-шкарпеткових виробів, і додатково запустили лінію з виробництва сувенірної продукції та класичних виробів, як-от шарфів для вболівальників футбольних клубів. Тепер цю продукцію в нас можна замовити масово або поштучно з будь-яким вашим текстом та символікою. Напишемо що завгодно, хоч «Микола з Подолу».

– Проте вплив карантину був відчутним?

– Справді, було складно звикнути до нових реалій. Коли почався карантин, у людей була паніка. Тож найперше було важливо з ними поговорити, пояснити ситуацію.Також ми зробили все, аби ні на день не затримувати виплату зарплати. Намагалися зберегти ті самі умови, що в людей були до цього. Щодо добирання до роботи, то промоніторили, хто де живе. Погрупували, хто міг дістатися приватним транспортом, хто їздив громадським транспортом; усі працівники отримали маски. Винайняли кілька автобусів, які довозили працівників. Увесь карантин ми працювали, вживши відповідних заходів: частіше провітрювали та прибирали з дезінфекційними засобами приміщення, повсюди стоять антисептики, у працівників перевіряли температуру не тільки вранці на прохідній, а й протягом дня. Усіх, хто почувається зле, просимо залишатися вдома зі збереженням заробітної плати. І на сьогодні ці заходи дають результат – у нас жодного випадку захворювання.

– Держава своєю чергою надавала підтримку підприємцям. Вам довелося нею скористатися?

– Жодних підтримок ми не просили і не користувалися ними. Тоді держава оголосила програму 5-7-9, рефінансування кредитів. Але ми – підприємство немаленьке, швидко оформити тоді це не вдалося. Ми поступово йдемо до цього і вже скоро маємо за державними програмами отримати доступний кредитний ресурс, це буде і фінансовою підтримкою, і подальшим кроком до розширення.

– Підприємство залишається лише на Полтавщині чи, можливо, плануєте розширення в інші регіони?

– Ми починали в Мачухах, коли якнайбільше розширили виробництво там, відкрили фабрику в Полтаві. Зараз це близько 350 робочих місць. Поки в інші регіони рухатися не плануємо. Зараз загалом випускаємо близько 1,5 мільйона пар шкарпеток щомісяця, постійно працюємо, завантажені. Бачимо розвиток в тому, щоб ефективно використовувати наявне обладнання, втіленні новітніх технологій, систем з енергозбереження – акцентуємося поки на цьому.

«Крім сплати податків, стараємося не забувати про мешканців громади»

– Зараз модно говорити про соціально відповідальний бізнес. Ваше підприємство бере участь у житті тієї громади?

– У нас немає конкретних проектів чи програм, але ми дійсно соціально відповідальний бізнес, адже ми розвиваємо ту територію, де працюємо. Крім усього, підприємство у Мачухах щороку сплачує до бюджету ОТГ близько 1 млн грн податків, і приблизно така сама сума відрахувань до полтавського бюджету з підприємства у Полтаві. Ми стараємося не забувати про мешканців, які живуть в громаді. Наприклад, винаймали автобуси і возили жителів старшого віку на виставу до міського Будинку культури. Вони були раді увазі, можливості кудись поїхати. Адже начебто це передмістя Полтави, але це все одно село, і це пенсіонери, які через невеликий дохід не часто можуть собі таке дозволити. У мене непогані стосунки із ФК «Шахтар», тож вийшло кілька разів повезти дітей в екопарк «Фельдмана», потім вони відвідували матчі. Кілька дітей з громади – із Мачух і Калашників – були серед тих, хто виходив із футболістами на поле перед матчем. І таких невеликих, але яскравих заходів у нас було багато.

Делегування обов’язків звільняє час для депутатської діяльності

– З одного боку постійне розширення бізнесу, з іншого – чи працюєте на громаду як депутат Мачухівської сільради? Чи просто це поєднувати?

– Я довіряю нашій команді на підприємстві й керівному складу. Тому в мене є час займатися громадською діяльністю. Аби я багато речей замкнув на собі, то не впорався б ні з одним, ні з іншим. Це делегування, і я цьому ще вчуся насправді. Аби не карантин, то вже б завершив навчання у Executive MBA – курс навчання у Львівській школі керівників бізнесу. І там якраз і навчають тому, що коли є налагоджений процес, ми довірили питання керівнику, то не треба туди втручатися. Бо коли є відповідальна людина, яка має показати результат, а я туди постійно втручаюся, то що я можу від неї вимагати? Саме делегування дало мені змогу реалізуватися в громадській діяльності.

–То багато проблем вдалося вирішити за два роки депутатства?

– Коли були вибори до Мачухівської сільради, ми активно взяли участь, і від підприємства в раду громади пройшло п’ятеро наших працівників. У нас є формувальниця-депутатка, швачка-депутатка, бухгалтер-депутат. Було дуже дивно, коли ми туди пройшли, відповідати на запитання, чи я претендую на якісь підряди. Відповідав, що мені нічого не потрібно. Є низка проблем, заради вирішення яких я йшов у раду. І частково у нас вийшло їх вирішити. Ми встановили вуличне освітлення і дитячі майданчики. Провели спилювання аварійних дерев, зробили відмощення вулиць щебенем у Мачухах, адже в селі в погану погоду практично не можливо було пересуватися.

Насправді вдалося вирішити дещо більше, ніж я обіцяв. Але основне питання, за яке боровся, – на етапі реалізації. Це питання забезпечення мешканців округу питною водою. І насправді це проблема не тільки мого округу, не тільки Мачух. Ми виготовили проєкт, отримали рішення сесії Полтавської обласної ради, адже це буде співфінансування – 30% із бюджету Мачухівської громади і 70% із обласного бюджету. Загальна вартість проєкту – близько 3,5 млн грн. Зараз чекаємо, коли нам перерахують кошти з області.

Йдеться про свердловину і центральний водогін. У рамках цього фінансування ми не зможемо завести водогін у кожен будинок, але буде точка під’єднання коло двору. Проблема питної води актуальна не тільки для Мачух, але загалом для людей у селах, які приєднуються до майбутньої Полтавської громади. Фермери борються за врожайність і, витискаючи із землі якомога більші врожаї, вносять дедалі більше добрив. І ці добрива потрапляють у ґрунтові води, а відтак – у колодязі. Крім того, впливає на рівень води в колодязях видобуток корисних копалин, зокрема, газу. На території Мачухівської громади є дві чинні свердловини і третю зараз будують. Компанія, що займається видобутком, бере активну участь у соціальному житті громади, до помагають, але їхня діяльність призводить до того, що рівень води стає нижчим. Отож у проблеми два боки – якість води і її доступність. Вода за якістю така, що її пити не можна. У людей є два варіанти зараз: купувати бутильовану або з колодязів. Оскільки перший варіант дуже затратний, то люди вимушені брати ту, що є. А це їхнє здоров’я і здоров’я їхніх дітей.

Мені зрозумілі проблеми і мешканців багатоповерхівок, оскільки й сам живу в Полтаві, але й проблеми жителів приватної забудови, села, добре знайомі.

– Не тільки ж на воді ці проблеми закінчуються?

– Це, певно, зараз одна з найболючіших тем. Але дійсно не єдина. Про них можна говорити довго, але ось одна з ключових ще, про яку говорять чи не в кожному із сіл, які об’єднають в Полтавську громаду, – транспортне сполучення. І тут є дві складові – сервіс, тобто якість транспорту, й дороги. Із тими дорогами, який автобус ви не поставте, через рік-два їздитимуть однакові – й новий, і той, що зараз розбитий. Щоб село жило, потрібно зробити якісне транспортне сполучення й закупити сучасні автобуси.

Наступне – це питання освіти й рівень шкіл, які є в селах. Моє суб’єктивне бачення, що як у медичній реформі, де гроші ходять за пацієнтом, так і в освіті гроші повинні ходити за учнем. Якщо учень чи його батьки переконані, що в певній школі у того чи іншого вчителя йому буде краще, то чому не виділити кошти саме в ту школу й на зарплату обраному учнем вчителю. Але знову ж проблема у транспортному сполучені. Адже зараз є питання, чи буде фізично дитині комфортно доїхати з того ж Валка чи Біологічного, а потім ще й навчатися весь день.

Гостро стоїть проблема медичних послуг. У амбулаторіях працюють здебільшого фахівці «старого гарту», молодь не хоче там працювати. Або ж людина може надати загальні послуги, а більш конкретно, глибоко – ні. Маємо забезпечити можливість будь-якій людині отримати якісне обстеження чи лікування в місті.

І третє – вивезення сміття. У кожного невеликого села є своє комунальне підприємство. Десь вони обслуговують, десь – ні. Ми повинні це питання закрити й розробити єдину систему. У Мачухах, наприклад, ми в жовтні-листопаді ми почнемо ставити сміттєві баки в господарствах: бак наповнився, людина подзвонила і сміття вивезли. У цьому випадку людина платитиме сама за себе і лише за той об’єм сміття у власному господарстві. Крім усього іншого, це спонукатиме до сортування, бо органіку легше в себе в городі закопати, а папір класти в окрему стопку на макулатуру, а не кидати все в купу й платити за вивезення.

Полтаву потрібно зробити комфортною не для туристів, а для її жителів

– На цих виборах балотуєтеся до Полтавської обласної ради, чому не в ОТГ?

– Вибір такий, бо кожна людина прагне розвитку. У мене є практичний досвід у громадській діяльності: знаю, що потрібно змінити, прагну до цього. І, як би не банально це звучало й багато хто про це говорить, я бачу майбутнє своїх дітей в Україні. Людина може бути щасливою тоді, коли довкола неї щасливі люди. У своїй книзі Шимон Перес, відомий ізраїльський політичний діяч, писав, що вони створили з країни-обіцянки обіцяний край. Тобто те, що вони обіцяли, вони втілили в тому сучасному Ізраїлі, який ми бачимо зараз. Мені хочеться, щоб те, що обіцяли багато політиків до мене, говорили про економіку, екологію, – нарешті почали реально робити. Я не маю стосунку до бізнесу 90-х, до дурного накопичення капіталу за рахунок приватизації. Створив себе як підприємець сам і не маю жаги до наживи. Мені потрібно, щоб довкола були позитивні зміни й щоб нам було комфортно жити на Полтавщині.

Багато говорять про розвиток Полтави привабливою для туристів. Але ми маємо зробити місто комфортним і привабливим для самих себе. І коли це станеться, то на вулицях міста з’являться туристи, які говоритимуть не тільки українською, а й іншими мовами.

– Політичні партії до виборів формували списки, багато людей отримували пропозиції. Куди пропонували вам і як щодо чуток про розгляд вашої кандидатури на посаду міського голови Полтави?

– Дійсно, мою кандидатуру розглядали, і досить серйозно. Відомо, що я в березні був на зустрічі з Президентом України Володимиром Зеленським. Це була закрита зустріч, усього близько 30 присутніх. Під час свого виступу там я говорив не про проблеми свого підприємства, а про проблеми галузі легкої промисловості в Україні загалом. Адже вважаю, що на законодавчому рівні потрібно підтримувати саме цю галузь, бо вона не так багато приносить податків до бюджету, але завжди забезпечувала велику кількість робочих місць. І наприкінці я сказав, що маю в собі сили й готовий працювати над тим, щоб галузь розвивалася. І попросив за можливості включити мене у склад дорадчого органу при Кабміні, який опікувався б розвитком легкої промисловості. Тобто я не претендував на роботу, але готовий ділитися ідеями. Володимир Зеленський пожартував: «Ми вас кудись візьмемо». Звичайно, це викликало сміх, але серйозно прозвучало те, що такі люди потрібні в команді й ми будемо далі комунікувати. І дійсно, далі така комунікація була. Спілкувалися і з головою Полтавської ОДА, і з його заступниками, вони розглянули моє резюме, кілька разів приїжджав до Офісу Президента, де спілкувалися з його помічниками. І я дякую народному депутату Дмитру Нальотову, бо саме він мене запросив на зустріч із народними депутатами від Полтавщини, познайомилися з Ольгою Савченко ще до того, як вона очолила обласний осередок партії. Потім почали спілкуватися з Андрієм Бобляхом, оскільки Мачухи входять до його виборчого округу. Тобто спілкування було дуже тісне, і бачення й депутатів, і керівництва щодо мене було позитивним. Моя кандидатура влаштовувала всіх, зокрема, з огляду на запит суспільства на саме такого кандидата. Але в силу певних обставин, я тоді трохи від цього процесу відійшов.

– На Вашу думку, Полтаві більше потрібен хто: бізнесмен чи політик?

– Однозначної відповіді немає. Керівництво містом – це більше господарська об’єднувальна діяльність, а вже потім політична. Хоча людина має туди прийти, яка має досвід у підприємницькій діяльності, це однозначно. Бо саме така людина знає, як заробляти гроші, звідки вони беруться, як формується бюджет. А міський бюджет на 60% складається саме з податку з доходів фізосіб, з діяльності підприємств. Тобто міський голова має це розуміти, як і те, як ефективно витрачати кошти. Одна справа – це організація тендерів, і ми бачимо, як вони відбуваються на сьогодні, а інша – комерційні закупівлі, де підприємець б’ється за кожну копійку, а то й за одну десяту копійки, коли йдеться про великі об’єми. Людина повинна мати досвід з організації багатьох процесів. Міський голова повинен, як хороший менеджер, не знати все, а вміти сформувати робочу групу й знайти швидке вирішення проблеми. Коли туди прийде бізнесмен не старого гарту, а який створив себе сам, який не матиме негативного шлейфу щодо роботи з бюджетними коштами, коли не матиме років чиновницької роботи й незрозуміло де зароблених капіталів – в цьому я бачу успіх для міста.

– На Вашу думку, яку проблему в Полтаві потрібно вирішити, щоб заслужити народну любов?

– Ми всі говоримо багато років про одне – Полтаві потрібен сміттєпереробний завод.

– Про це говорять багато, але громади, наприклад, не хочуть розміщення заводу на своїй території. Один із аргументів, що це буде ще одна Макухівка.

– Із людьми потрібно комунікувати. Я йду до обласної ради, але виходить, що я буду саме депутатом від Полтавської міської громади, тому що потрібна взаємодія обласної ради, керівництва області й міста. Ми бачимо останні роки, що вони в постійній конфронтації, немає діалогу. І людям потрібно пояснити, що сучасний сміттєпереробний завод – це плюс до бюджету, плюс до інфраструктури, це тепло для комунальних установ за рахунок спалювання того ж сміття. На мою думку, якщо ми все правильно оформимо і подамо, громади будуть боротися за розміщення цього заводу. І тут міській владі дійсно потрібно комунікувати з областю.

Ще одна проблема, – заміна комунікаційних мереж в обласному центрі та й по області загалом. Я роблю акцент на тому, що «Полтававодоканал» – це все ж міське підприємство і, як майбутній депутат обласної ради, я бачу свою роботу в тому, щоб все ж передати його на баланс міста, й місто могло брати участь в ремонті того ж водопроводу та каналізації. Це не питання одного дня й проблема боргів, зношених комунікацій нікуди не зникне. Багато з депутатів думають, що його каденція закінчиться, йому треба просто добути термін. Але є чиновник, а є державник. І це потрібно розрізняти. Щоб одна людина починала, а той, хто приходить на зміну, розумів, що це прийнята стратегія на роки. Ще з часів мого навчання у Полтавському ліцеї №1, де ми вивчали різні іноземні мови, запам’яталося з французької, що чиновник – servant – від слова «сервіс», а у нас чиновник від слова «чин». Коли у нас буде розуміння, що чиновник має надавати сервіс, а депутат цьому сприяти, тоді ми зробимо крок назустріч до того, щоб жити краще.

Автор: Ліна Капіталова