Історія захисника, що втратив ногу: Олександр Василаки з Гадяча
![Історія захисника, що втратив ногу: Олександр Василаки з Гадяча](/media/news_watermark/37291.jpg?v=81932)
Військовому Олександрові Василаки із Гадяча 31 рік. У березні 2023 року він добровольцем пішов на фронт. А у листопаді під Бахмутом отримав поранення правої ноги, наслідком якого стала її ампутація.
Олександр був нагороджений нарукавним знаком штурмового піхотинця.
–Це трішки менше, ніж медаль, але вручають його тим, хто був у великому "замісі" – безпосередньо у бойовому зіткненні із противником, – пояснює Олександр.
Яким був ваш день 24 лютого 2022 року. Де ви зустріли початок повномасштабки?
–Цей день я зустрів вдома. Коли спав, чую щось вибухає, думав, що сниться, але вже під ранок не витримав, спитав дружину. Вона також це чула і тоді зрозуміли, що це не сон. Потім під ранок подзвонила вихователька з садочку і сказала доньку, Полінку не приводити сьогодні та включити новини, – згадує Олександр.
До повномасштабного вторгнення професія в Олександра була маляр-штукатур.
–Чи міг би я міг себе уявити з автоматом в руках? Звичайно ні!, – каже Олександр
Який у вас позивний? І чому саме такий?
–Грек – це пішло ще зі школи. Всі дітки були біленькі, а я трохи смугліший за інших. Так і вийшло.
Як опинились на фронті? Та чим займались на передовій?
–Я сам прийшов до першого відділу ТЦК перевірити себе. До ЗСУ потрапив випадково. Після навчання був в складі 5-ї окремої штурмової київської бригади. На передовій бував в штурмах потім в обороні.
![](/media/news_images_watermark/130804.jpg)
Завданнями солдата-стрільця Олександра Василаки та його побратимів було штурмувати російські, утримувати наші та відвойовані у противника позиції поблизу Бахмута.
З яким настроєм ви йшли служити і як зараз ставитесь до армії?
–Йшов служити з розумінням того, що прийдеться виживати. До армії ставлюсь тільки з гордістю, такі соколи оберігають наш край…
Розкажіть, про перший бій
–Це було приблизно 10 серпня, ми заходили штурмувати посадку неподалік від Бахмуту, дійшли до ворожих окопів, вкинули гранати і почався стрілецький бій. Каска в мене прострелена на виліт, чудом врятувався, – розповідає Олександр.
Зі слів Олександра найскладнішим для нього було на цій війні перехід мінних полів та постріли тяжких снарядів 80-120 калібру.
Як отримали поранення? І як вас евакуйовували?
–15 листопада коли пішли ворожі штурми треба було допомагати хлопцям тримати оборону.
Я йшов останнім із чотирьох у нашій групі. Перший військовий був із рацією. Ми майже дійшли до наших окопів — до них залишалося буквально 15 метрів. І тут росіяни "накрили" групу із міномета. Коли все закінчилося, ми не почули першого військового — він загинув на місці, а з ним була втрачена й рація, затим і зв’язок. Тому ми не могли повідомити, що поранені і нам потрібна допомога.
Перший раз осколки посікли ногу, що ходити міг. Надів турнікет, бо штанина за декілька секунд була мокрою (самі розумієте від чого). Далі ще прилетіло, тільки так, що я втратив свідомість. Невдовзі прокинувся, а на ногу стати не можу, вона як желе. Прийшлося гукати хлопців на допомогу, але вони також посічені, тому не змогли мене й на два метри відтягнути.
Олександру довелося повзти до другої точки близько кілометра, під обстрілами та ворожими дронами.
–Там мене зустріли і надали першу допомогу, також викликали евакуаційну групу. Вона складалась з п'яти чоловік, які тягнули мене 4 кілометри до нашого командно-спостережного пункту. Дуже їм вдячний, що не покинули, – говорить Олександр.
Олександр каже, що пережити фантомні болі було дуже складно і болісно, бо хотілося постійно випити знеболювальні.
Як зараз проходить реабілітація? І які ваші плани на майбутнє? Назад в армію, чи повернення в цивільне життя?
–Наразі все проходить чудово. Лікарі привітні та знають свою справу. А плани на майбутнє залежать від рішення ВЛК, якого ще не було.
![](/media/news_images_watermark/130806.jpg)
Навіть не дивлячись на всі труднощі, включаючи ампутацію, які пережив Олександр, він залишається оптимістом. Стверджує, що після кількох разів прощання з життям і близькими, він знаходить сили жити далі.
Читайте також: Демобілізований викладач історії Едуард Фісун написав книгу про історію українського спротиву московії
Щоб писати коментарі
Авторизуйтесь