Історія кохання полеглого Олега Приходька очима дружини: «І поки в мене буде на це вистачати сили, я хочу і я буду говорити»

1. >
2. Інтерв'ю >
3. Історія кохання полеглого Олега Приходька очима дружини: «І поки в мене буде на це вистачати сили, я хочу і я буду говорити»

27-річний солдат Олег Приходько, з позивним «Малиш», загинув 10 листопада 2022 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Біля села Побєда, автомобіль українських захисників, в якому був Олег, підірвався на ворожій міні.

Його дружина Оксана згадує спільні 3 роки 1 місяць і 12 днів з трепетом. У спогадах жінки він назавжди залишиться дбайливим, ніжним та добрим чоловіком. Вона розповіла історію їхнього кохання від першого погляду до останнього бою.

Кохання з першого погляду

Познайомилась Оксана з майбутнім чоловіком ще в 2019 році. Тоді вона працювала в дитячому садочку кухарем, а Олег проводив там електрику.

– Він був такий «маленький» –  196 сантиметрів зросту з моїми 157-ми – жартує Оксана. – Перша зустріч в нас сталася тоді, коли я несла суп і він мене ледь не збив з тим супом. І знаєте, от тоді була перша іскра.

Далі все закрутилось дуже швидко і в один з вечорів вихідного дня Олег приніс Оксані пляшку шампанського. До вівторка вона навіть не писала йому нічого. Але потім наважилась зробити це першою і подякувати за подарунок, нібито ненароком натякнула, що сама його не питиме. Як виявилось потім, Олег дав їй час до середи, якщо вона його проігнорує – напише першим.

А вже за декілька тижнів Олег зізнався дівчині в коханні. Зробив це по-особливому: «Я не люблю тебе, а кохаю, бо любити можна кожного, а кохати лише раз в житті».

Червона троянда, як символ кохання

Одного разу Олег запропонував піти прогулятися Полтавою, це був кінець серпня. Але Оксана поїхала на манікюр, тому сказала, що напише, коли звільниться.

– Після манікюру він ігнорував мене і я, образившись, поїхала до подруги пити каву. І тут телефонує Олег із запитанням «Ти де?». Пояснивши ситуацію я поїхала далі. Він зустрів мене на зупинці, а в руках у нього була метрова червона троянда.

З тих пір для подружжя це символ кохання, Олег завжди дарував жінці лише червоні троянди.

Сина Оксани від першого шлюбу він прийняв як рідного, став для нього справжнім другом і порадником. Разом вони мріяли і про донечку. Вже через місяць після знайомства, вони знали, що у них буде дівчинка і звати її буде Ніколь, але тоді з них ніхто не міг навіть припустити, що ця мрія так і залишиться нездійсненною.

Найяскравіший спільний спогад

Дозвілля пара проводила по-різному, шашлики, рибалка…, але день коли Оксана з Олегом дозволили собі побути разом востаннє, запам’ятався найбільше – 23 лютого.

Олега не відпускали з роботи, він працював над Краєзнавчим музеєм та встановлював там підсвітку. Чоловік пропонував перенести заплановану поїздку в Харківський екопарк Фельдмана з 23 на 27 лютого. Оксані все ж вдалося наполягти на своєму, але до Харкова вони не доїхали і звернули в екопарк в Ковалівку.

– Це наскільки було легко, просто, ні про що поговорити, просто тримаючись за руки. Ми ходили з 9 ранку і до 15 години дня. Ми просто покайфували, просто насолодилися. 23 число стало найяскравішим, – з ностальгійною посмішкою говорить жінка.

24 лютого…

В ніч на 24 лютого Олег був під Харковом, повернувся о 3 ночі. Оксана в цей день о 6 ранку вийшла гуляти з собакою і побачила в небі мерехтіння. Одразу подзвонила чоловіку, але його реакція була неочікуваною.

–  «Ви що найнялися?», – питає. В нього мама з батьком живуть під Миргородом. І він каже: «Мама 10 хвилин тому дзвонила, казала, що почалась війна, в нас обстріл. А я їй кажу, ляж спати, не видумуй».

Кожен рік Олег їздив на навчання у Львівську область. Це були військові курси. Він стояв в резерві першої черги. Коли вводять військовий стан всім резервістам в першу добу потрібно явитися у військкомат. Тому чоловік, зібравшись, дуже серйозно поставився до цього.

Позивний «Малиш» Олегу дав побратим, коли у Києві формувалась бригада. Всі сидять, а Олег, у якого зріст майже 2 метри стоїть, майбутній побратим зі зростом 1,60 м, ледь дотягуючись до його плеча, говорить: «Сідай мій малиш».

Трагічна історія вагітності

Незабаром на родину чекало ще одне випробування. В червні 2022 року жінка завагітніла. Через 5 днів, коли чоловік пішов на зачистку Світлодарської дуги у Оксани відкрилась кровотеча і вона втратила дитину. Між подружжям було 900 кілометрів, попри це Олег постійно підтримував жінку та переживав за неї, хоча цього не показував.

Стосунки батька з дитиною

Так само Олег підтримував і свого пасинка, навіть, перебуваючи на передовій:

– У них дійсно був тісний зв’язок, хлопчик, 8 років, телефон, ігри… Він дзвонить, пам'ятаю, Олегу і розповідає про якусь гру, а вони були вже десь під Бахмутом, тоді чоловік мені каже: «Зай, тут кулі літають наді мною, гради накривають, але я все одно малого вислухав».

Олег підкупив її сина не подарунками, не грошима, а тим, що міг підтримати в будь-яку хвилину. Він був зацікавлений у всьому, що цікавило хлопця, розповів сину, що таке молоток, вони разом будували сарай.

Неочікуване весілля

За весь період служби чоловіка Оксана бачила його лише чотири рази. 5 травня вона поїхала до нього під Київ в село Іванкове. 17 травня був день народження сина, він не зміг приїхати, але приїхав 23 травня. 6 серпня приїхав на розпис. І останній раз чоловік був вдома 4 вересня на похоронах його кума.

5 серпня 2022 Олег подзвонив Оксані пізно ввечері і запитав чи буде вона працювати наступного дня, бо він може приїхати з-під Бахмуту.

– Він дзвонить 6 серпня, о 8 ранку, я вже прийшла на роботу, а він питає: «Твоя завідувачка на роботі? Одразу, як вона приходить відпрошуєшся з роботи, їдеш купляти собі сукню і ми підемо розпишемось».

Для Олега сім’я була дуже важлива, тому узаконити шлюб він хотів давно.

– В день, коли Олег приїхав, мав їхати додому інший його побратим. Уже і речі його погрузили в машину, а потім неочікувано він бере мого чоловіка, а у нього з собою були лише документи, закидає в машину і каже: «Ти їдеш додому, і я думаю, у тебе вистачить розуму розписатися з твоєю мишкою».

Мишка для Оксани стала як позивний, бо навіть побратими чоловіка не знали її імені, всі звали «Мишкою». На честь цього вона набила собі татуювання мишки на нозі.

В день, коли пара розписалась, їм телефонують і кажуть, що той чоловік, який мав їхати додому замість Олега, отримав сильні поранення.

Останній бій

В свій останній бій Олег сидів в машині супроводжуючим, показував дорогу. Хлопці їхали на нуль аби забрати поранених. На зворотному шляху звернули в те село, в яке не потрібно було звертати. В обід там розставили міни, але хлопцям про це ніхто не сказав. Внаслідок чого вони наїхали на міну, машина підірвалася, тоді загинуло одразу 7 хлопців.

– Напередодні він сказав, що ввечері буде їхати на нуль міняти ранених хлопців. Коли я йому набрала в 17:07, я чула, що вони їдуть в машині, тоді він сказав, що передзвонить, то я більше і не тривожила. О 7-8 вечора я вже почала дзвонити. Гудки йдуть, але трубку ніхто не брав.  До першого, до кого я додзвонилася, мені сказав, що Олега більше немає. І я не пам'ятаю більше нічого.

Так сталося, що трагічну звістку жінці повідомив саме той військовослужбовець, який отримав поранення, коли пішов на завдання замість  Олега, щоб той міг одружитися.

Про сни Оксани після смерті чоловіка

– Коли я вже привезла його тіло в Полтаву мені приснився сон, що він тримає дитинку на руках. І я, наче і не спала, але такий голос дитячий саме дівчинки каже: «Мама». Я прокинулася і думаю: «хоч на небі, але ти став тепер папою».

На похороні побратими Олега розповіли, що період, коли кохана втратила дитину, був дуже важким для нього, адже це була їх мрія.

– Ще мені всі казали, що не можна класти обручку в могилу, а я не розуміла як можна не покласти якщо це його, якщо він одружений. Пройшов час і сниться мені сон: ми сидимо на ганку будинку, і я кажу, що я прийду до тебе в гості, а він такий подивився, усміхнувся і я кажу, а чого я взагалі маю питати дозволу до тебе приходити, якщо я твоя законна дружина, він піднімає руку і по пальцю стукає, показує, на обручку. Я була у батьків своїх, приходжу до мами і кажу, а уяви, якби я її не поклала…

Червоні троянди, символ їхнього кохання, тепер Оксана возить йому на могилу. Жінка малювала картину маслом для виставки «100 картин жінок справжніх Героїв» і звичайно вона намалювала ту саму велику червону троянду.

Боротьба з болем та мрії сина

Після загибелі чоловіка Оксана змінила все: переїхала до Полтави, дитина пішла в іншу школу, живуть в іншій квартирі.

Втрата батька стала великою трагедією для їх сина, він важко це переживав. Жінка довго не знала, як йому розповісти, що батька немає.

Зараз для хлопчика спогадом залишаються іграшки, якими вони разом грались, а саме це колекція з 15 залізних машинок, які він нікому не дозволяє чіпати, бо знає, що це пам’ять про тата.

– Якось син приходить і каже, що в когось айфон є, а в когось ще щось. І я питаю: «А яка в тебе мрія?», він відповів: «Я хочу, щоб закінчилася війна, бо я знаю, що коли закінчиться війна всі загиблі Герої воскреснуть». Іншої мрії в нього немає.

Оксана дуже довго не наважувалася викласти в соцмережі відео зі спогадами після смерті чоловіка. Але коли виклала, їй одразу написала дівчинка з Дніпра, що є спільнота, яка називається «Ми-Разом». В цій спільноті лише дружини загиблих військовослужбовців. Пізніше цей чат розширився до майже 4 тисяч учасниць.

– З цього великого чата я і ще 3 дівчинки від’єднались. І ми наскільки здружилися, ми не можемо одна без одного, що ми навіть раз у три місяці зустрічаємося, з'їжджаємося кудись не дивлячись на те, що там дівчата з Івано-Франківська, Черкас, а одна навіть з Польщі.

Саме там Оксана знайшла підтримку. Вона пообіцяла, що зробить все для того, щоб про її чоловіка знали і пам’ятали. В Києві на Михайлівському соборі висить його фотографія і стоїть прапорець. В Полтаві Оксана замовляла бігборд з його фото. Також подала заявку на встановлення його фото на Алеї Слави. Більше цього, вона подарувала Полтавському архіву прапор на вічне зберігання, який привезли побратими Олега з Донецька.

– І поки в мене буде на це вистачати сили, я хочу і я буду говорити.

Фундація «Мрія» консолідує увагу суспільства заради підтримки родин та дітей загиблих, полонених та зниклих безвісти військових! Полтавське представництво базується у місті Кременчуці і підтримує родини загиблих, зниклих безвісти та полонених військових, які проживають на території Полтавської області. «Розкажи свою історію світу» – проект Полтавського представництва Фундації «Мрія», у якому ми намагаємося донести історії дружин військових, у яких війна відібрала чоловіка, а у їх дітей – батька.

Тільки разом ми вистоїмо і подолаємо всі страшні виклики долі на нашому земному шляху!

Кожен має усвідомлювати ціну, сплачену сім’ями військових - ворог відібрав найцінніше у них! Найменше, що кожен українець може - це потурбуватися про родини тих, хто віддав своє життя заради всіх! Давайте підтримувати наших військових і їх родини!

Автор: Анна Зарудська