Олена Глоба: «Я роками не приймала сина-гея»

1. >
2. Інтерв'ю >
3. Олена Глоба: «Я роками не приймала сина-гея»

Олена Глоба із сином Богданом. Фото зі сторінки в соціальній мережі

Вона повірити не могла, що її родину торкнеться проблема гомосексуальності. Що гомофобія зруйнує її сім’ю. Олена Глоба навчилась жити, сприймати і усвідомлювати все кардинально інакше, ніж було до того синового одкровення. Нині разом з іншими рятує підлітків, аби не опинились на вулиці через свою гомосексуальність, допомагає батькам прийняти власних дітей.

Олену Глобу добре знають в Україні. Її сина Богдана також, адже він відстоює права ЛГБТ, виконавчий директор Всеукраїнської благодійної організації «Точка опори», перший відкритий гей, який виступив із трибуни Верховної Ради, та відкритий гей-помічник народного депутата України. Кілька місяців тому Богдан поїхав у США, країну, у якій гомосексуальним людям жити легше, де суспільство менш гомофобне, ніж українське.
У Полтаві пані Олена побувала разом із фахівчинями організації TERGO з тренінгом, інформували вчителів про гомосексуальність та її природу, наводили життєві приклади, показували реальні історії. Разом із нею був і її батько Василь Харченко, тож нам вдалось поспілкуватись із мамою та дідусем гея, дізнатись, із чим стикається родина та як долає труднощі.

«Він – мій онук, це найважливіше!»

Харченко Василь Петрович, дідусь гея, живе в Полтавському районі.

– Розкажіть, як дізнались, що Ваш онук гей?

– Я живу в селі, заходжу в магазин одного разу, а мені кажуть: «А знаєш, Петровичу, твого онука по телевізору показували, що саме там було?» Розповіли, що в новинах, а про що саме ішлося, не казали. Я собі запам’ятав, думаю, може, повтор буде, перегляну. Повтору я так і не знайшов. А потім ходять хіхікають, нічого не кажуть. А тоді Лєні зателефонував, запитав, чого це Богдана показували по телевізору, розповів про сусідів і реакцію. Вона сказала, що він виступав і що Богдан – гей. Я запитав, чи давно. Дізнався, що років 2-3. Я дещо образився, що мені одразу не сказали. А так сприйняв цілком нормально. Онук то й онук. Він і жив у мене, і вчився при мені, і в інститут вступав, всього сам добивався. Всі канікули – в мене, перший клас закінчував теж у мене, бо в них у Полтаві не було де жити (гуртожиток, не ті умови). Тож хай хоч зелений, він мій онук, я люблю його.

– А згодом люди питали?

– Так, я казав, мовляв, гей, ну і що. Спочатку сперечався: що краще: мій гей чи твій алкоголік? А тоді припинив. Коли сперечаєшся, людей це ще більше розпалює. А коли погоджуєшся, нецікаво стає їм. Останнім часом не говорять уже.

– А звідки Ви черпали інформацію самі?

– Це ж не погана звичка, це на генному рівні все. Спочатку я прийняв це і все. Раніше чув. А потім поїздив на тренінги від TERGO, поспілкувався з людьми, у яких діти й онуки теж гомосексуальні.

– Що б Ви порадили батькам, дідусям, бабусям, до яких можуть прийти діти і зізнатись, що вони гомосексуальні?

– Поставитись до цього розумно. Не панікувати, не впадати в істерику. Пам’ятати, що це твоя дитина, постаратись зрозуміти її, підтримати.

– А скажіть, будь ласка, коли дізнались, що онук гей, Ви аналізували, може, щось вказувало на це з його дитинства, підліткового віку?

– Нічого такого. Звичайний хлопець. Гралися з хлопцями у все: і у футбол, і бились. На рибалку ходив зі мною, на полювання.

«Я прийшла і кажу: «Поміняйте мені сина»

– Пані Олено, розкажіть про себе та батьківську організацію.

– Я викладач вишу, доцент, займаюся соціальною та адвокатською роботою, захищаю права ЛГБТ людей в Україні, створила організацію для підтримки батьків, у яких є ЛГБТ діти, бо ці мами і тата реально потребують підтримки і допомоги.
Багато батьків не можуть прийняти дитину, їм важко, ми ж надаємо їм допомогу. Також багатьом дітям, бо їхні батьки гомофонні і не розуміють їх, можуть рвати з ними стосунки, а діти цього не хочуть. Дехто боїться зізнатись у своїй гомосексуальності. Вони приходять до нас, ми надаємо моральну підтримку, а інша їм і не потрібна. Кажемо, що любимо. Ділимось, як нам було, коли наші діти робили нам камінаут. Звісно, рецептів для всіх не існує. Але слухаєш про чужий досвід, приміряєш до себе і можеш скласти якусь схему, яка спрацює.

– Перш ніж створити таку організацію, Ви самі пройшли через цей досвід, дізнались, що син – гей. Скільки років було Богдану, як Ви сприйняли? Знаю, що був скандал.

– Так, не могли повірити, що це сталось із нашою родиною. Так, це було болісно й раптово, що я не намагалась запам’ятати числа, місяці, роки. Ті роки, коли в мене була гомофобія, я намагалась викреслити, не згадувати, мені за них справді соромно. Богдану було близько 15 років.

– Тривалий час було неприйняття?

– Тривалий. Жорсткого неприйняття років 3-4, а після того, як я прочитала Ігоря Кона, а це було десь після трьох років знання, що син – гей, було м’якше ставлення. Я зрозуміла, що це генетика, що дитина не винна. Але однак у мене була якась дурнувата надія, що переросте, що можна щось змінити. Тішила думками, що це минеться, буде, як у всіх. Хоча я ж прочитала сексолога, вченого, де все по поличках розкладено. Але думала, що вчений теж може помилятися, адже людина – така тонка матерія, бувають винятки – так думала тоді. Потім я прочитала про бісексуальних людей, спитала сина, може , він відчуває любов і до дівчат, і до хлопців, але син сказав, що таки гей.

– Що допомогло прийняти свою дитину на 100%?

– Робота з психологом.

– А де знайшли такого фахівця? Це ж не так і просто тоді було, 14 років тому.

– У Полтаві. Ви маєте рацію, непросто знайти, бо дехто береться міняти дітей і людей. Для мене рятівницею була Тетяна Момот – практичний психолог. У мене була смішна історія: я прийшла до неї і кажу: «Поміняйте мені сина, він у мене гей, голубий він у мене. Поміняйте!» А вона так спокійно мені сказала, що поміняти сина не вдасться. Але можемо почати працювати, щоб змінити моє ставлення до гомосексуальності мого сина. Я спочатку здивувалась: за мої гроші ще й хочуть мене міняти? Але через місяць я до неї пішла, вже не могла більше: у мене дуже погіршилося здоров’я на тлі всіх цих переживань, психосоматика спрацювала. Тож ми почали роботу з психологом.

– Скільки тривала співпраця (терапія)? Коли стало легше?

– Спочатку додам, що в 2004 році я пройшла стажування в США як викладач англійської мови. І так співпало, що саме тоді в них була кампанія за толерантність. Я дізналась багато про прийняття суспільством ЛГБТ, розповідала вдома про толерантність. А у нас в університеті, де я викладала (споживчої кооперації) на кафедрі був студент. Він був класний, я його похвалила одного разу, а колега сказала, мовляв, що ви його вихваляєте, що він у вас такий обдарований, він же гей. І так ми відстоювали свої думки, посварились. Я була вражена, що студент має стільки досягнень, а викладачка перекреслює всі заслуги його орієнтацією. Вдома я розказала про цей випадок, виказала підтримку того хлопця, говорила, що до нас же приїздили американці, а ми до них, що ми всі отримали підготовку, знаємо про толерантність, що викладачі, як вона може таке казати. Але що таке трапиться пізніше в моїй родині, я не уявляла навіть. Коли син зізнався, я плакала. Але то було пізніше. А спочатку я заціпеніла. Син прийшов до мене в університет, у нас мала відбутись якась зустріч, кудись ще планували іти. І тут він сказав мені. Я не могла говорити, ми йшли додому і обоє мовчали, хвилин 15. Він не очікував такої реакції. А вдома я прийшла, сіла в крісло і проплакала всю ніч.

– Знаю, що батько Богдана так і не прийняв його гомосексуальність?

– Багато жінок приховують це від чоловіків. Я цього тоді не знала. Якраз плакала, чоловік запитав, я розповіла про причину сліз. Думаю, що то було помилкою сказати йому зопалу. Він виявився ще більшим гомофобом, ніж я. І в нього це проявилось дуже агресивно. Спочатку дав мені час все це вивчити, поміняти дитину. Я прийшла і сказала, що це генетично закладено, що не міняється, що століттями були гомосексуальні люди, ніхто їх не змінив, як не намагались. Поки я не прийняла своєї дитини, назбирала букет хвороб, у мене так боліли суглоби, що ходити не могла. Мені пророкували діабет. Думаю, здоров’я погіршилось від психосоматики. А потім пройшла 10-денний курс Норбекова про позитивне ставлення до життя, і мені це дещо допомогло. Дійшла до психолога і потроху заспокоїлась. Чоловіку все потім розказала , але йому не допомогло. Ми розлучились. Я Богдану пропонувала їхати до Кона в Петербург. А він відмовився, сказав, що це змінити не можна, і не знає, чи не зашкодять йому там. А в Кона у книгах та статтях зазначено, що будь-яку роботу з людиною треба починати тоді, коли вона на це згодна. Богдан сказав: «Мамо, я нормальний!» Не знаю, мабуть, він в Інтернеті дізнався про все, говорив, що його не треба лікувати, що це не лікується.

– Чому син поїхав до США?

– Тут у нього вдало складалась кар’єра, він міг багато чого досягти, розумний, знає мови. Та були погрози, наше суспільство ще дуже гомофонне. Тому поїхав. Не знаю, як буде далі, рано про щось говорити. А ми, організація TERGO, продовжуємо роботу з людьми ЛГБТ, батьками і дітьми. Нещодавно TERGO відзначила 4 роки свого існування, за цей час ми допомогли батькам і дітям примиритись, дізнатись більше про гомосексуальність, з ними працювали психологи. Ми щасливі, коли вдається налагодити стосунки. Бувають дуже важкі випадки, коли дуже релігійна родина і достукатись тяжко. Однак не втрачаємо надії, працюємо далі. Тож батьки і діти можуть звертатись до нас, якщо не знають, як діяти.

Дізнатись більше про батьківську організацію TERGO можна тут:

tergo.org.ua. Тел.: (044) 287-39-07.

КАМІНАУТ – добровільне публічне або приватне розкриття своєї сексуальної орієнтації чи ґендерної ідентичності.

Автор: Ніна Король