На Полтавщині молодий сільський голова створив клумбу пам’яті Небесної сотні та планує зробити герб і прапор села

1. >
2. Інтерв'ю >
3. На Полтавщині молодий сільський голова створив клумбу пам’яті Небесної сотні та планує зробити герб і прапор села

27-річний Ян Квілінський – один із наймолодших сільських голів Миргородського району, обшир інтересів якого не обмежується місцевим самоврядуванням. Він належить до покоління з проєвропейською свідомістю, яке намагається зламати пострадянську бюрократичну систему й якому цікава Україна в усіх аспектах – політичному, історичному, культурному. Про те, що вдалося за рік на посаді та які перешкоди є в його роботі, дібрівський сільський голова розповів журналісту «Кола».

– Яне, як ти взагалі потрапив у політику?

– Я потрапив у політику, швидше, через свою громадянську позицію. У мене практично всі друзі зі «Свободи». Так сталося, що я шукав однодумців, розглядав кілька інших організацій, але нікуди не вступав. Найбільше посприяв тому, що я став членом цієї партії, Роман Чабановський, мій близький друг. Ми познайомилися ще 2010 року, і він справив на мене гарне враження як організатор та як політик. Попри негативне ставлення в нашій країні до політиків, для мене політик – це людина, яка може домовитися всупереч усьому. Заради спільного блага хтось має поступитися власними інтересами. Це для мене і є політика – досягати компромісів.

– Коли з’явилося бажання стати головою сільської ради?

– Якби я не був у «Свободі», то ніколи б не захотів стати головою села – просто не знав би навіщо. Із 2010 року постійно брав участь в акціях своєї політичної сили, у вишколах і завдяки цьому зрозумів, навіщо влада, політика. Після Революції гідності дивився на те, що діється в країні, й думав: ніби реалізується те, що ти хотів, але не зовсім так, як ти хотів. Це як в Андруховича: «Усе, що ми хочемо, з нами трапляється, але трохи не так і завжди занадто пізно». Мені захотілося щось контролювати, контролювати хоча б цей невеличкий шматочок країни.

– Тепер вдається зробити те, чого тобі хотілося?

– Так, однозначно. Але дуже багато бюрократії. Ми майстри бюрократії насправді. Ніколи б не подумав, що це настільки тяжко.

– Які перешкоди на шляху втілення твоїх проектів?

– Саме бюрократія й є перешкодою. Можна сидіти весь день у кабінеті, відповідати на листи, спілкуватися з прокуратурою, міліцією, пенітенціарною службою та іншими організаціями. Але це та робота, якої ніхто не побачить і не скаже, що ти молодець. Бюрократичний апарат сам собі створює багато проблем. Є такий парадокс: чиновницький апарат будь-якої держави без збільшення числа функцій, які він виконує, зростає кожного року на 10%.

– Минає рік фактично, як ти працюєш на посаді голови сільради. Які з твоїх ініціатив вдалося реалізувати?

– Це вуличне освітлення в селі, встановлення дитячих майданчиків, незабаром поставимо лави. Тобто, по суті, це благоустрій. Стовбине (село, яке належить до Дібрівської сільської ради, – авт.) ми, фактично, витягли з кущів. Там гектари площі заросли американським кленом.

При сільській раді я створив молодіжну раду. Тож, коли ми збираємося закуповувати гімнастичні перекладини, я запрошую молодь, ми виводимо проектором зображення на стіну й обираємо, які «турніки» хочемо в селі. Хлопці обрали, і зараз триває процес закупівлі.

Також ми випускаємо сільську газету. Це потрібно для того, щоб проінформувати людей про діяльність: куди які кошти витрачені й загалом куди рухається село. Це видання вважається інформаційним бюлетенем, я не реєстрував його як газету. Друкуємо 500 примірників і коштує мені одиниця 30 копійок. Тобто щомісяця зі своєї зарплати я витрачаю 300 гривень на інформування населення про діяльність сільської ради.

Крім цього, сільська рада виділяє кошти на обслуговування шкільного автобуса, зараз триває ремонт спортзалу. Наразі ще закуповують обладнання для туристичного гуртка.

Із цим ми, до речі, мали чималі проблеми. У нас є станція туристів та натуралістів. Це суто районна організація, яка працює у Миргороді й отримує з районного бюджету більше 900 тисяч гривень, але в них спорядження (мотузок тощо) насправді немає. І коли ми до них звернулися, то сказали, що його й не буде. От тепер розповім, як складно тратяться бюджетні кошти. Ми написали програму з допомоги школі, проголосували у сільській раді, щоб виділити ці гроші, передали ці кошти в районний бюджет, звідти гроші пішли районному відділу освіти й лише потім керівник шкільного туристичного гуртка закуповує за ці кошти спорядження у Полтаві. Тобто витратити гроші з сільського бюджету непросто. Багато людей думає, що заходиш у сільську раду, там біля дверей стоїть мішок із грошима і їх можна взяти, якщо треба. Насправді цих грошей ти ніколи не виведеш готівкою і ніколи не побачиш.

– За рік у Дібрівській сільській раді зроблено набагато більше, ніж у попередні роки. Це значить, що завдяки децентралізації у сільського голови тепер більше прав і можливостей? Чи все-таки це свідчить про те, що в попередніх очільників села не було бажання щось робити?

– Взагалі, є величезні зміни у бюджеті села. Тобто, якщо порівнювати мій бюджет і бюджет моїх попередників, вони значно відрізняються. Зараз це три мільйони, а до революції було менше мільйона. Відмінність полягає у змінах податкового законодавства, а не в рамках децентралізації. Гадаю, що не варто казати, що хтось погано працював – це на совісті тих людей. Насправді у мене є можливості, і я їх використовую.

Цитата:

«У Сергія Жадана є такі слова «Бюджет країни – це як вітрильник із тисячею вітрил. Якщо кожен буде крутити те вітрило, як йому заманеться, корабель ніколи не рушить у потрібному напрямку». Тому вважаю, що в моїх руках маленьке вітрильце і я можу хоча б чимось допомогти державі».

– Із твоєї ініціативи в центрі Дібрівки з’явилася клумба пам’яті героїв Небесної Сотні. Наскільки мені відомо, квіти дав твій батько. Скільки квітів, коштів на це витрачено?

– Я вважаю, що кожен підприємець (родинний бізнес Яна Квілінського – вирощування квітів, – авт.) повинен щось давати громаді. На клумбу Небесної сотні – я хочу перейменувати ту площу, де вона розташована, теж на героїв Небесної сотні, це можна зробити – ми висадили близько 60 чи 70 троянд, але планую довести кількість кущів до числа загиблих – це буде символічно. Кожного року я проводжу партійну доброчинність – цьогоріч із нашого фермерського господарства ми висадили троянд на шість тисяч гривень у різних селах Миргородського району, минулого року – у районному центрі.

– Чи допомагає сільська рада учасникам АТО?Єодносельці, які зараз відбувають службу на Сході країни?

– Тих людей, які зараз воюють, у нас зараз немає. Але є такі, які розпорошені по військових частинах і періодично виїжджають у зону бойових дій. Учасників АТО у нас офіційно 15. Усім ми надали, як належить, земельні ділянки – по два гектари. Крім того, сільська рада повністю взяла на себе витрати з виготовлення технічної документації, а це близько 30 тисяч гривень. До того ж у нас є одноразова допомога для родин мобілізованих. Написавши заяву, вони можуть отримати дві тисячі гривень.

– Як ти ставишся до формування об’єднаних територіальних громад? Чи варто Дібрівській сільській раді ставати частиною ОТГ?

– У перспективному плані об’єднання територіальних громад центром нашої громади є Миргород. Якщо розглядати Дібрівку як перспективний центр, питання в тому, чи захоче до нас хтось приєднуватися, але й чи захочемо ми. У принципі, ми багате село, і об’єднання з кимось може тягнути нас донизу. За планом, маємо приєднатися до Миргорода, але цього року запрошення не отримували.

– А якби запрошення надійшло?

– Якби надійшло, його б розглянули. Думаю, ми б голосували і село б було б проти. На мій погляд, економічно у масштабах країни це доцільно, але соціально у масштабах мого села це несправедливо. У нас зараз є три мільйони сільського бюджету, ми входимо до ОТГ, я стаю депутатом ОТГ, бо староста не зможе нічого контролювати, це формальна посада. І я не впевнений, що мені вистачить важелів впливу, щоб ці три мільйони повернулися в моє село. Загалом, сказати, чи ці зміни на краще, складно, я не впевнений, що сільський голова компетентний судити, чи це вигідно для держави. Є один центральний орган, який формує загальну політику країни, але ж давайте тоді це не робити добровільним об’єднанням.

– Які проекти плануєш втілити найближчим часом?

– Нещодавно в Дібрівці проходили археологічні розкопки. Анатолій Ханко просунув рішення в обласній раді, щоб виділили кошти на розвиток археології. Він мені й сказав, що в мене у сільській раді є поселення бронзового віку. Приїхали археологи й знайшли на тій території уламки посуду того часу. Загалом для них головне зараз – картографування, адже ні карти курганів по Україні, ні карти поселень немає. Тому я запропонував створити наступного року карту курганів по моїй сільській раді, таку собі історичну довідку й довести це до логічного результату – зробити герб нашого села, прапор. Також у планах наступного року зробити потужну туристичну трасу. А по господарству, звісно, – ремонтувати дороги, будувати водогін, організувати вивезення сміття.

– Яка твоя наступна мета – стати міським головою, наприклад, чи далі «піднімати» село?

– Через бюрократію у мене низька продуктивність роботи. Чесно кажучи, мені підприємцем краще й спокійніше жилося. Піти на цю посаду – це, можливо, був імпульсивний крок після революції. Не казатиму категорично, чи хотів би на другий термін, усе залежить від обставин. Якби я довів кілька своїх ініціатив до кінця, то не пішов би на другий термін, бо вважав би, що все, що хотів, зробив.

Автор: Наталія Сіробаб