Зберегти історичну Полтаву: Віктор Трофименко про нові методи у старій боротьбі культури проти МАФів

1. >
2. Інтерв'ю >
3. Зберегти історичну Полтаву: Віктор Трофименко про нові методи у старій боротьбі культури проти МАФів

Фото Ніни Король

Останні кілька років у Полтаві триває боротьба за збереження історичного обличчя міста. Протести, зокрема й у радикальній формі, спровокувала низка рішень міської ради – про знесення старих будинків в історичному центрі на користь будівництва багатоповерхівок, безсистемна видача погоджень на встановлення тимчасових споруд у місті. Усе це на фоні відсутності будь-якого діалогу між владою та громадою, а відтак – результатів рухів протесту.
Про те, що і чому відбувається в місті і як боротися далі, поспілкувалися з гостем редакції «Коло» Віктором Трофименком, громадських діячем, головою ГО «Збережемо Полтаву» (#SavePoltava).

– Вікторе, знайомі з Вами з часів протесту проти будівництва заправки у селі Дублянщина. Згодом ще зустрічалися на акціях, на Майдані. Останні роки Вас не було видно. Зараз повернулися. Що сталося за цей час, у ролі кого зараз виступаєте?
– Повернувся до свого звичного амплуа. 2014-го року випав із громадського життя: був в АТО. У Полтаву повертався лише в короткі відпустки. Тоді не хотілося ні з ким бачитися, щось робити.

– Але ж не можна сказати, що ці роки просто випали.
– Ні, це все, звичайно, було потрібно. Був поранений, після того знову повернувся на війну. А ось у травні цього року я повернувся в Полтаву. Одним із чинників стали події в арці (протест проти будівництва в арці житлового будинку на вулиці Соборності, 27, яке завершилося кровопролиттям, – прим. авт.). Мені видалося, що люди, які вирішують питання в місті, просто засумували за справжнім соціальним активізмом та протестними рухами. Але ми говоримо не просто про деструктивний протест, а про створення соціальної альтернативи. Ось для цього я і повернувся. Перші пару місяців спостерігав за ситуацією в місті, брав участь як рядовий активіст, допомагав Штабу спротиву (коаліція опозиційних сил та громадськості, створена після подій в арці, – прим. авт.). А потім зрозумів, що та форма боротьби, коли люди намагалися протестувати проти незаконних рішень міської ради, є не зовсім прийнятною для мене. Але, якщо критикуєш, пропонуй. Тому вирішив створити таку визначену організаційно-правову форму, як громадська організація. І виявилося, що це на часі, адже до цього в місті не було жодної громадської організації, що опікувалася б питаннями збереження культурної спадщини. Відчував себе першопрохідцем. Адже, що стосується урбаністики, то у нас є «CityLab», «Нова Полтава».

– Це Ви говорите про SavePoltava («Збережемо Полтаву»)?
– Так, саме про цю організацію. Я пішов до людей із пропозицією об’єднати зусилля.

– Тож кого вдалося залучити?
– Є архітектори, краєзнавці, історики. Це доволі широке коло. Підтримує нас історик Борис Трістанов, громадський діяч Ігор Кіянчук, архітектори Оксана Бєлявська та Ірина Особік, депутати міської ради Юліан Матвійчук та Вадим Ямщиков, юристи, блогери, волонтери. Не всіх назвав, але це дуже приємно, що перераховувати довго. Загалом нас зараз вже понад 35 людей.

– Судячи з такого рівня підтримки, створення організації було на часі?
– Виходить, що так. Ніхто не хотів братися, можливо, через переконання, що нічого не вийде. Але не виходить у того, хто нічого не робить. І варто зазначити, що ніхто не тягне ковдру на себе у плані розвитку міст, протестів. Ми координуємося з різними громадськими організаціями. Наприклад, із «Полтавською платформою», «Інститутом аналітики та адвокації».

– Це своєрідний перехід від хаотичного і ситуативного протесту до систематичного і більше в юридичній площині? Зокрема проти будівництва МАФів?
– Не зовсім так. Наш девіз – «Розвиток через збереження». Тобто ми займаємося збереженням об’єктів культурної спадщини як матеріальних, так і нематеріальних, прозорістю органів місцевого самоврядування у сфері містобудування, архітектури, розвитку електронного врядування. Це неоране поле.
Говорячи про МАФи, наголошую, що в цій боротьбі ми не проти підприємництва, встановлення МАФів в цілому. А проти встановлення їх там, де не повинно бути взагалі.
Не відкрию великої таємниці: якщо роздивитися кадастрову карту Полтави, то місто виглядає зовсім інакше, ніж насправді. Тобто зводяться дво- або триповерхові МАФи і стоять як тимчасові споруди та ще й там, де їх взагалі не повинно бути. Ми втрачаємо обличчя міста, у жертву приносять будівлі, що роблять або робили Полтаву унікальною.
Полтава за останні роки (з огляду на те, що відбувається) перетворилася на болото. У 2003-2005 роках були певні імпульси і почалося зароджуватися громадянське суспільство. Але у нас місто таке, що будь-які конструктивні ідеї в’язнуть як муха в киселі.

– Тобто за останні роки негативних перетворень у місті набагато більше, ніж позитивних? Хто винен – влада, мовчазна згода громади з діями тих, кого обрали, чи одне випливає з іншого?
– Це через байдужість. Яскравий приклад тому розмова з однією вчителькою ще кілька років тому: «Так, міський голова крадій, але він наш крадій. Він нам, вчителям, гроші дає». Це логіка люмпен-пролетаріату. Це один із прикладів: у списках виборців у Полтаві близько 231 тисяча людей. Із них за Олександра Мамая проголосували десь 24 тисячі, тобто 11%. І питання не в тих, хто голосував, а в тих, хто взагалі не ходив на вибори.
Ми зараз через ряд культурно-просвітницьких заходів та акцій, через виявлення нових об’єктів культурної спадщини та збереження старих намагаємося змінити світогляд людей і виробити культуру конструктивних контактів. У нас відсутня культура політична, культура переговорів. Особливо це можна сказати про представників влади. Ми не хочемо змінити шило на мило, боремося не проти імен, а ми намагаємося взагалі змінити ситуацію, що склалася у нас у сфері суспільної комунікації.

– Що конкретно робите, аби пробудити свідомість людей?
– По-перше, ми відзняли пілотну серію із циклу фільмів про полтавські пам’ятки і презентували її в арці будинку на Соборності, 27. Ця серія про будинок Бахмутського (вул. Пилипа Орлика, 15). Уже в новому році серію фільмів продовжимо. Нещодавно відбулося урочисте зібрання до 105-річчя головного архітектора Полтави Лева Вайнгорта, який у повоєнні роки відновив Полтаву. До цієї дати проводили онлайн-конкурс на знання міста, нагородили переможців.

– Ця просвітницька діяльність дасть результати в далекій перспективі. Як щодо реальних дій з приводу тієї ж забудови історичного центру міста?
– Ця боротьба є. І в нас усе в комплексі. Ми долучалися до експертизи прибудови до будівлі Дворянського зібрання (колишнього кінотеатру імені І. П. Котляревського, – прим. авт.), яку проводила прокуратура за постановою Октябрського районного суду. Залучені до процесу щодо встановлення нових МАФів, зокрема на Небесної Сотні. Ми беремо дуже активну участь, адже Полтава такими темпами незабаром втратить залишки свого історичного обличчя. Ми забуваємо, що бізнес апріорі спрямований тільки на прибуток, фактично, будь-якою ціною. Якщо говорити про сплату податків, розвиток підприємництва, то все добре. Але якщо говорити про збереження міського стилю чи культурної спадщини, то їм байдуже. І це не тільки в Полтаві. Тому ми намагаємося вплинути на ситуацію через культурно-просвітницьку діяльність.

– Зараз використовуєте виключно законні методи, боротьбу ведете більше в юридичній площині. Але маємо приклад арки, де усі ці методи використали, що, втім, не мало результату, але мало сумні наслідки – людей не почули, що призвело до швидкої радикалізації протесту. То чи є сподівання, що знову ж таки не буде загострення, що закон врешті почне працювати і в місті на користь людей?
– Дуже малі сподівання. Але головне, що хочу донести до керманичів міста: ми в жодному разі не закликаємо до агресії, а лише боремося, щоб закон був один для всіх. Якщо наша боротьба буде марною, якщо знову відбуватимуться протести, то не кажу, що закликатиму когось, але і тримати за руки не буду. І такий розвиток подій не виняток. Хоча особисто проти таких дій, але ми бачимо, як б’ють вікна у МАФах. Не знаю, хто ті люди, але владі потрібно б звернути увагу: є в місті ще, крім нас, ті, кому небайдуже. Але навіть у цьому радикалізмі бачимо плюс – адже ще 15 років тому не можна було уявити, аби хтось вийшов до міської ради з плакатом проти незаконних дій підприємців.

– Проте ні законні вимоги громадськості, ні радикальні дії, здається, не впливають на рішення, які приймає депутатський корпус.
–На жаль, багато людей, потрапляючи до влади, одягають корони і живуть у своїй реальності. Я не заздрю багатству людей, але не звертати на це уваги можна тільки тоді, коли воно не береться з наших кишень і не ціною знищення міста.

– Агресія та радикалізм – не вихід. Сподівання на позитивні результати діяльності SavePoltava в найближчому часі дуже малі. То що робити тим часом, щоб, наприклад, врятувати екс-кінотеатр?
– Найперше, люди врешті повинні зрозуміти, що від них залежить майбутнє міста, і робити дві речі – платити податки і ходити на вибори.
Щодо кінотеатру імені І. П. Котляревського. Територія навколо будівлі, згідно з кадастровою картою, – для будівництва об’єктів соціально-просвітницького значення.
Орендар отримав дозвіл на виконання проекту реставрації у Мінкульті. Згідно з проектом, повинна відбуватися реставрація будівлі з демонтажем усіх неоковирних вивісок та спорудження літнього тимчасового майданчика для сезонного використання з виносними столиками.
Будують там абсолютно інше. Причому погодження проекту в Міністерстві культури – відсутнє. Тобто те, що подавали в Мінкульт, і те, що будують по факту, – різні речі. Під час отримання погодження у міській раді вийшло ще цікавіше: у документах перед голосуванням було прописано, що майданчик сезонного користування, але чомусь профільна комісія погодила голосування за майданчик всесезонного користування з тимчасовою спорудою. Три літери, а як все змінилося. Замість столиків із парасольками влітку, маємо двоповерхову споруду, яку блюзнірськи називають майданчиком.

– Ще до офіційного створення ГО «Збережемо Полтаву» були звернення, заяви в поліцію, приписи ДАБІ. Але прибудову до кінотеатру поволі завершують. Що це: відсутність будь-якого впливу на забудовника з огляду на відсутність впливу на місцеву владу чи загалом недолугість законів? Хтось же може змусити виконувати приписи?
– У нас патова ситуація. Потрібно іти до центральних органів. Як не сумно, але кілька років тому місцеві органи самоврядування були прогресивніші. Зараз навпаки – органи на місцях отримали більше повноважень та фінансових можливостей, часто плюючи з висоти і на Президента, і на Кабмін. Так, зараз саме проблема в законодавчій базі.
Апріорі ніхто не може змусити, бо немає законодавчого механізму, як виконувати приписи. ДАБІ не може щось демонтувати, поліція не може прийти і зрізати конструкцію, змусити виконати припис. По суті, можна протестувати хоч 10 років, нічого це не дасть. А можна діяти інакше, стати одним із агентів змін. Ми зараз входитимемо до робочої групи, створеної при Кабміні, разом з Офісом ефективного регулювання. І просуватимемо, на прикладі наших полтавських кейсів, зміни в законодавстві. З одного боку, ми вимагатимемо чіткого регламентування, що можна і не можна будувати на території об’єктів культурної спадщини, а з іншого боку – досконалого механізму, як змусити прибрати вже збудоване.

– Тобто все ж питання в законодавстві?
– Нехай будують, але колись будуть і зносити, причому за свої гроші.Нещодавно їздили до Києва на громадське обговорення проблеми нового будівництва на території об’єктів культурної спадщини в Офісі ефективного регулювання. Там презентували нашу проблему щодо будинку Дворянського зібрання. Зараз звучить, саме звучить, думка про нагальну потребу змін у законодавстві, і ці зміни будуть. Ми активно долучаємося до цього процесу. Надалі співпрацюватимемо з Інститутом національної пам’яті, Офісом ефективного регулювання.

– Але тут вже питання не тільки в тому, щоб примусити знести вже збудоване. А взагалі у видачі подібних погоджень. Можна боротися постфактум, але можна ж просто мати важелі впливу із середини, бути учасниками прийняття подібних рішень, наприклад, у ролі депутата міської ради.
– Неодноразово пропонували балотуватись, але я цього не роблю. Для мене пріоритетом є громадська діяльність, мені подобається те, що я роблю. По-друге, що в SavePoltava, що серед колег-активістів є депутати місцевих рад, через яких можна вирішувати різні питання. По суті, неважливо, сиділи б ми зараз у міській, районній раді, чи продовжимо так, як почали.

– Але ж у міській раді можна безпосередньо впливати на рішення.
– Вплив, м’яко кажучи, фікція.

– Ну чому ж. Підете Ви, піде ще кілька молодих і незаангажованих – маємо нову, прогресивну раду, яка дослуховується до полтавців та приймає рішення з огляду на користь для міста, а не для кишені.
– Зараз у нас є головна зброя. Чому до нас люди підтягуються? Бо ми незаангажовані, не маємо політичних амбіцій. І в цьому наша сила і запорука успіху, зокрема, у просуванні законодавчих змін. Це важливіше, ніж точковий вплив на прийняття окремих рішень на місцевому рівні унеможливить прийняття таких рішень у подальшому.

Автор: Ольга Матвієнко

• #SavePoltava
• #Віктор Трофименко