Продюсер «Красуні Полтави» Володимир Ромаскевич: я забороняю дівчатам голодувати

1. >
2. Інтерв'ю >
3. Продюсер «Красуні Полтави» Володимир Ромаскевич: я забороняю дівчатам голодувати

Володимир Ромаскевич, незмінний продюсер конкурсу «Красуня Полтави». Фото - Ніни Король

Те, що кожного року в Полтаві обирають найкрасивішу дівчину – нікого з містян уже не дивує. Між тим, наш міський конкурс – найстарший в Україні. Бо триває уже без жодних пропусків 29 років поспіль! З незмінним продюсером конкурсу Володимиром Ромаскевичем «Коло» обговорило закулісся цього дійства. У статті – кілька ексклюзивних заяв!

Володимир Ромаскевич прийшов до редакції не з порожніми руками. Вручив мені відзнаку конкурсу «Творимо красу» – таких нагород усього 75, її також отримав і мер Полтави, на співпрацю з яким конкурс дуже розраховує.

Не треба нам Ваше авто

Коло: Пане Ромаскевич, озвучуватиму питання, які найбільше обговорювали у соцмережах та у кулуарах конкурсу. Те, що найбільше цікавило глядачів: чи настане той день, коли переможниця конкурсу Красуня Полтави отримає автомобіль? Кажуть, якби оголосили призом автомобіль, то на кастинг прийшли б сотні дівчат, моделей, була б битва і страшенна інтрига…
Володимир Ромаскевич: Квіточко моя, (у розмові пан Ромаскевич часто вживає пестливі слова, даються взнаки роки роботи з жінками – примітка авт.) у всьому світі конкурси краси – це в першу чергу благодійність. Ніде вони не є джерелом збагачення учасниць. Навпаки – переможниця потім їздить по світу, заробляє гроші і займається благодійними справами. Це не бізнес. Тому основний приз у нас ось уже 5 років – оплата навчання у виші. Бо це – і підвищення іміджу полтавських вишів, і пропаганда навчання. Раніше у нас оплачували навчання тільки першій красуні і 2 віце-міс, цього року всі віце-красуні, а їх 6, отримали його. Для розуміння – оплата року навчання наприклад у медакадемії – 25 тисяч гривень. Тому приз, я вважаю, чималий. Що ж до авто, то Олександр Мамай на 25-ий конкурс обіцяв його, казав: «Мерседес» не подарую, але буде гарна іномарка». Але і я Олександру Федоровичу казав – не треба нам Ваша машина.
Коло: Як це – не треба?
Володимир Ромаскевич: От не треба. Повір. Красу треба оцінювати, а не переоцінювати. У тій машині можна розбитись не дай боже, розбеститись. Дівчата ще юні, вони мають від природи красу, але це заслуга природи все-таки. Якщо давати такий приз – то або тільки на ювілейний конкурс (наступного року – примітка авт.), або за звання Пані – де уже учасниці з життєвим досвідом, здобутками, родиною, дітьми беруть участь, тоді можна й вручити.

Не голі, а оголені...

Коло: Ви сказали, що наш конкурс найстаріший по Україні. Як влада реагувала тоді на цю ініціативу? 

Володимир Ромаскевич: Ідея зявилась у 1988 році, ще за Радянського Союзу, а реалізували її ми лише у 1989 році. Про те, що цей конкурс є у світі, ми знали. І дійшла інформація, що він пройшов у Росії. А у нас при міському комітеті комсомолу було об’єднання молодіжних клубів «Арсенал», мене обрали його головою правління. І ми вирішили провести такий конкурс. 

Коло: А не страшно було починати, вас не відмовляли? 

Володимир Ромаскевич: Це ж під політичним пресом було. Уже не сильним, правда, але він був. Нам казали: ви там голих дівчат будете виводити на сцену? Я відповів: «Не голих, а напівоголених, у купальниках». (Сміється). Ми зв’язались з місцево пресою, оголосили через газету конкурс сценаріїв. Так з’явились Галя Ковальова і Світлана Долженко та інші сценаристи. Принесли кілька сценаріїв, ми їх розглянули, заплатили гонорар і взяли до постановки надавши їх авторів. За допомогою Галі Ковальової та Світлани Долженко було сформовано і авторитетне журі конкурсу, до якого на той час ми включали навіть психолога.

З важких підлітків - на юних красунь

Я закінчував сільськогосподарську академію, там був факультет громадських професій, де навчались люди, які займались культурно-масовою роботою. Отримували відповідні знання і свідоцтва. Я з першого до останнього курсу був культоргом факультету, мав організаційний досвід. Свого часу був керівником оборонно-спортивного табору «Юнармієць» для важких підлітків, колеги жартували – що я з проблемних підлітків перекваліфікувався на гарних дівчат. Перший раз конкурс такий проводили, тому хвилювання було! Окрім сценаристів, підключили пресу. Володимир Марченко, який нині є головним редактором газети «Вечірня Полтава», розписав наші прагнення провести конкурс і пробивав суспільну думку, що конкурс стане подією у житті міста. Практично одночасно з нами провели перші конкурси на Західній Україні.

Не моделі і не майстри спорту

Коло: А чим відрізнявся перший конкурс від, скажімо, 29-го? 

Володимир Ромаскевич:

Перший конкурс тривав 2 дні, був півфінал і фінал. Усього ми обирали 3 номінації: Красуня Полтави, Міс Фото і Міс глядацьких симпатій. Потім, коли вже почали розвивати цю тему, додавались інші титули та номінації, я сам чотири десятки номінаційних звань придумав, розробляв теорію конкурсу. Ці речі у Києві потім використовували, на всеукраїнській раді конкурсів краси, ми розробили для Києва цілу систему: титули, номінаційні звання. Бо от номінаційні звання можуть не тільки журі, а й партнери, спонсори, меценати (узгоджуючи з продюсером) присвоювати учасницям. Ми ж стежимо, щоб не було такого, що у однієї учасниці – 20 стрічок, а інша стоїть немов і не була на конкурсі. Бо це все-одно в першу чергу – гра, шоу, кожна дівчина має отримати на все життя позитивних вражень. Ми ж не майстра спорту обираємо.
Коло: До речі, про відбір. Дехто казав, що цього року відібрали дівчат дуже різних, так би мовити, не всі – модельних параметрів. Були і невисокі учасниці, і фігури дуже відрізнялись. 

Володимир Ромаскевич: А ми ж не проводимо конкурс моделей. Ми проводимо конкурс краси. А краса включає всіх – від малої до великої. У нас колись дівчина була 196 см.

Коло: Я її пам’ятаю, у неї був супер- еротичнийи номер! Я дивилась відео-версію цього конкурсу, і ведучий коментував: «Хочеться побачити український танець» - і тут демонструє танець Вікторія Телятник…
Володимир Ромаскевич: Так, це вона. Танець на стільці. Коли вона перекидала ногу через спинку стільця, у журі пожартували – якби вона займалась бойовими мистецтвами, вона б таким помахом ноги все журі змела. До речі, мала пропорційну фігуру. Ми тоді були ще дуже нерішучі – що ж їй вручити? Ризикнули – і дали «Міс Еротика». У тому конкурсі краси були й інші гарні дівчатка, перемога тоді іншій дісталась.

Їсти перед конкурсом - треба!

Коло: Але є певні стереотипи краси. Модельна зовнішність обов’язкова. Кажуть, дівчата по 3 дні перед конкурсом не їдять, щоб стрункіше виглядати…

Володимир Ромаскевич: Боже збав! Я відразу кажу дівчатам: не дай боже комусь худнути спеціально. Звісно, треба бути у конкурсному тілі, але це не означає худнути. Подивіться, жодної дуже худої у нас немає. 

Коло: А животики? 

Володимир Ромаскевич: Є дівчата, які так би мовити живуть без спорту. А є такі, які регулярно ходять до фітнес-клубів. У них будуть і сіднички підкачані, і животики плоскенькі, і стан гарний. Що у цьому поганого? А взагалі, українки по своїй природі при тілі. При гарному тілі. 

Коло: Тоді про тіло. Про груди. Чомусь цього року не вручили одну з найбільш інтригуючи номінацій «Міс Перса»? 

Володимир Ромаскевич: У нас кілька номінацій традиційних не було цього року – «Міс Перса», «Міс незрівнянні ніжки», «Міс Уста медові», «Міс Очі дівочі». За браком часу не визначили їх, адже у журі тільки 30 хвилин на вирішення цих питань. Та й обвішати дівчат стрічками як Брєжнєва медалями – не годиться. У нас і так було аж 7 Віце-красунь. Ми залишили номінацію «Міс Чарівний стан» - вручили її Владиславі Ващенко, сюди ж і ніжки входять. (Сміється). 

Коло: Кажуть, спочатку планували 6 титулів Віце-міс вручити. Чому – 7 вийшло? 

Володимир Ромаскевич: А тому що втрутився Олександр Мамай. Я йому розповів, що титул Віце-міс передбачає оплату 1 року навчання, і він сказав, що не проти оплатити одній з конкурсанток цей подарунок. Каже: «Я ж теж чоловік, маю право назвати свою симпатію у конкурсі» – і ми вручили ще й Катерині Ісаєвій цей титул та номінаційне звання «Міс Симпатія», яке автоматично переводить дівчину у Віце-міс.

Хто така Супернімфетка?

Коло: Ще дуже обговорювана номінація – «Міс Супернімфетка». До неї ставляться по-різному, мовляв, «Лоліту» обирають.
Володимир Ромаскевич: Хай просто подивляться значення слова «німфетка». От є ж «Міс Зваба» - до цієї номінації претензій немає? Німфетка – це юна красива дівчина. Це звання отримала Марія Куліш, їй 15 років. Дуже гарна, якби її підтримало журі, я б особисто їй титул «Красуня Полтави» віддав. А взагалі у цьогорічному конкурсі брали участь дівчата від 15 до 24 років. 

Коло: А ви маєте право голосу в журі? 

Володимир Ромаскевич: Маю 1 голос, як усі члени журі. 2 голоси є тільки у Миколи Підгорного. Він – голова журі. Він застосовує це право дуже рідко, тільки у випадках, коли 2 фіналістки або суперфіналістки набирають рівну кількість голосів і треба таки визначитись.

Про цьогорічну переможницю

Коло: Розкажіть про Марину Пилипенко, переможницю.

Володимир Ромаскевич:

Марина уже має вищу математичну освіту, нині у педагогічному університеті здобуває другу вищу – за фахом балетмейстер, працює тренером у спортивному клубі «Професіонал».

Коло: До речі, дівчата, які займаються танцями, на сцені вигідніше виглядають, добре тримаються. 

Володимир Ромаскевич: Це є. Але усі дівчата молодці. Ми більше місяця проводили репетиції – по 3 рази на тиждень. Які були учасниці на початку і вкінці підготовки – це різні люди. Значний досвід вони здобувають за час підготовки й участі у дійстві. Я кажу дівчатам: якби ваше життя не склалось, пам’ятайте – ви були на конкурсі краси, ви увійшли до числа найгарніших дівчат Полтави і вписали свої імена в історію рідного міста.

Хочеш покращити результат? Приходь!

Коло: А як ви ставитесь до того, що дівчата приходять на конкурс повторно, покращити результат?
Володимир Ромаскевич:

У нашому конкурсі дівчина має право брати участь 3 рази, якщо вона, звісно, не стала «Красунею Полтави». А якщо хоче більшого – приходь ще. У нас була прекрасна учасниця - Юлія Іванова, яка тільки за третім разом перемогла у конкурсі. Це дуже вірний підхід – дівчата з року в рік міняються. Буває так, що вона приходить у 15 років, а потім – у 17, 20 і це вже зовсім інша дівчина. Вони ростуть, розвиваються, набираються досвіду. Як квітоньки: з бутончика – у троянду. До 25 років включно мають право брати участь.
Коло: Про троянди: Вам цього року на сцену учасниці попередніх конкурсів краси виносили квіти, і Ви їм казали: я Вас пам’ятаю, Ви – учасниця конкурсу 1989 року. Ви справді усіх пам’ятаєте? 

Володимир Ромаскевич:Так, звісно. Ми підтримуємо зв’язки. Можу прізвище забути, але обличчя пам’ятаю. Та й титул зобов’язує, до речі, дівчат не тільки корону отримати, а й передати її наступного року іншій. Взагалі, наш конкурс для багатьох дівчат став трампліном, навіть якщо вони не виграли. Он Катерина Качашвілі, у нашому конкурсі вона була «І Віце-красунею, а потім стала «Королевою України» а ще – її занесли у Книгу рекордів України як володарку найдовших ніг. Альона Клепко, наша переможниця – стала «І Віце-міс Україна-Всесвіт».

Що треба для перемоги

Коло: Ноги, перса, фігура – що треба для перемоги у конкурсі? 

Володимир Ромаскевич: Усе! Є дівчата гарні як фотомоделі, вони й бачили себе переможницями, але журі прискіпливе – і фігура, і обличчя мають бути прекрасні. На першому місці – фізична краса. На другому – талант. Талант спілкуватись, приємний голос, посмішка. Ми творимо еталон краси дівочої, ідеал для Полтави. Донецькі колеги мені завжди казали – ви таких гарних дівчат обираєте у Полтаві. А у нас і справді гарні. Ми ніколи на конкурси всеукраїнські не привозили сухеньких дівчат, хоча у цьому краса теж є. Але я особисто не прихильник цього. Я б ніколи не хотів поцілувати худу жінку.
Заходить Ніна Король, заступник головного редактора – з фотоапаратом – зробити фото.
Володимир Ромаскевич: Як Вас звуть? Ніна? У мене у репертуарі про Вас пісня є. У мене 36 пісень про жіночі імена. Вам моя пісня про Василину сподобалась, яку я виконував?
Коло: Так, але Іван Попович, виконавець – поза конкуренцією.
Володимир Ромаскевич: Звісно, дівча моє хороше, з ним не зрівняєшся. У нього високий голос. Я шукав гарний образ і кращого ніж «Василина» Поповича не знайшов. А ще у нас була оригінальна оранжировка і «беки» – набагато краще ніж у Поповича.

Про призи

Коло: А який найдорожчий приз за історію конкурсу?

Володимир Ромаскевич:

Багато разів дівчата отримували подорожі закордон. Дарували меблевий гарнітур від призового протагоніста – фірми «Лісогор». Останні 5 років – проплачуємо навчання. Це гарні призи.
Коло: Пам’ятаю, колись 8 тисяч дарували готівкою. 

Володимир Ромаскевич:

Було й так, що «Міс Зваба» 5 тисяч гривень отримала. Але я завжди просив партнерів та спонсорів – щоб ці призи не були дорожчими ніж у переможниці.

Про наступника

Коло: Ви уже майже 30 років – незмінний продюсер конкурсу…

Володимир Ромаскевич: Так. Я думав про це. Після проведення 30-го конкурсу хотів би передати його новому продюсеру. Ми вирішили з Миколою Підгорним, що маємо знайти гарну відповідальну людину, яка б душею вболівала за конкурс. Мені б дуже хотілось передати конкурс Андрієві Данилку. Він наш, полтавський, почесний громадянин міста. А ще він починав кар’єру на заходах від «Арсеналу». Він про цю мою ідею ще не знає… Я йому допомагатиму, забезпечу роботу журі, організаційні документи, хочу передати достойному. А ще мені б дуже хотілось зробити у Полтаві Алею Вроди. Як Алея зірок у Голлівуді. Я й місце підшукав – біля Марусі Чурай. 29 полтавських зірочок. Це було б так гарно! Вчора на зустрічі з міським головою я передав йому свої пропозиції щодо проведення 30-го ювілейного конкурсу. Сподіваюсь, він їх підтримає. Вірять у це і красуні Полтави, які були на зустрічі з Олександром Федоровичем, головою міста. 

Автор: Тетяна Цирульник

• #красуня Полтави