Спортсмен з Полтавщини Максим Міщенко поїхав до Польщі робити труни, а став відомим боксером

1. >
2. Інтерв'ю >
3. Спортсмен з Полтавщини Максим Міщенко поїхав до Польщі робити труни, а став відомим боксером

Полтавець Максим Міщенко поїхав у Польщу кілька років тому на заробітки, а став… успішним боксером. В Україні Максиму не вдалося досягти значних результатів у боксі, у Польщі ж після першого успішного бою він прокинувся знаменитим.

Максим Міщенко живе в селищі Опішні, юнакові 27 років, боксом він почав займатися 7 років тому. Говорить, що нині розуміє – треба було починати раніше, надто довго він шукав себе у спорті. До боксу хлопець грав у футбол, систематично почав ходити до фітнес-клубу, де захопився культуризмом. Боксом вирішив займатися, щоб загартувати характер.

– Бокс – це динамічний вид спорту, спортсмени завжди перебувають у стресовій ситуації. Там немає часу на роздуми, треба все швидко робити, постійно бути під ударами. Згодом зрозумів, що бокс дозволить загартувати характер, – розповідає Максим.

Бокс, як вид спорту, Максим спочатку недооцінював. Думав, що тут усе дається досить просто:

– Швидко навчуся боксувати, а через рік-два стану майстром спорту. Саме так я розмірковував.

Займатися почав у спортивному комплексі «Локомотив» у тренера Михайла Проскурні.

– Для мене цей спорткомплекс став рідним домом, а тренер Михайло Проскурня – найкращим. Він суворий, вимогливий. Спочатку казав мені, що спортсмена з мене не вийде. Перед боксом я довго ходив у «качалку», мав чималі м’язи, тренер говорив мені, що я «качок», а не боксер, – говорить Максим Міщенко.

– Тобто тренер спочатку тебе недооцінював? Чи його слова були мотивацією?

– Я би сказав, що це була така мотивація, він своєрідний психолог. Я не зламався після жорстких жартів і він зрозумів, що бокс для мене це важливо і почав вкладати в мене більше сил та енергії. Сім років у нього тренуюся, а так і не розкусив його. Можу лише сказати, що тренер на мене дуже вплинув. Його ставлення до боксу, вихованців, історії перемог загартували мене. Він почав формувати мене, як чоловіка.

– Коли ти вирішив займатися боксом, то яку мету ставив перед собою, чого хотів досягнути, не просто ж загартувати характер?

– Я хотів досягти чогось у боксі, виграти змагання, ставив перед собою мету стати майстром спорту. Насправді не розумію, коли люди починають займатися якимось видом спорту просто для себе. Спочатку я ставив перед собою мету стати найкращим у спортзалі: хотів тренуватися в рингу, а не біля нього. Потім, коли почав тренуватися в ринзі, вирішив йти далі.

– Ти вже майстер спорту?

– Ні, я кандидат у майстри спорту, оскільки не тренувався в Україні.

– Як так вийшло, що ти не змагався в Україні?

– В Україні я тренувався на рівні міста, оскільки клуб давно не фінансували та не було спонсорів, які можуть профінансувати змагання. Щоб отримати розряд майстра спорту потрібно їздити на багато змагань, а такої можливості не було.

– Не було думки змінити школу?

– Задля того, щоб їздити виступати? Ні, для мене це був рідний дім, тому я не міг зрадити тих, хто мені дорогий.

Читайте також: Полтавка стала чемпіонкою Європи та світу з бодібілдингу, а також здобула «золото» на престижному конкурсі Арнольда Шварценеггера

Поїхав до Польщі робити труни, а став боксером

– Чому ти вирішив поїхати до Польщі?

– Чотири роки тому вирішив змінити своє життя та поїхати до Польщі, насамперед, щоб заробити гроші. У мене товариш працював у місті Хойніце, сказав, що там є робота. Для мене, крім працевлаштування, важливо було, щоб в місті була секція з боксу, де б я міг тренуватися. Він дізнався, що там є боксерська школа. Ми разом прорахували вільний від роботи час, щоб було коли займатися боксом.

– Ким ти працював у Хойніце?

– Столяром, а робив я труни. Специфічна, але хороша робота. Я вчився на соціального педагога та психолога, а став майстром з виготовлення трун. Там мене навчили столярувати. Робота виявилася досить простою та цікавою, навчився хоча б забивати цвяхи (усміхається).

– А яке ставлення було в роботодавців-поляків до українців?

– Це дуже делікатна тема, і не тільки тому, що поляки ненавидять Бандеру. Чимало українців, на жаль, зарекомендували себе з не дуже доброго боку. От, наприклад, на фірмі, де я працював, нам дали авто, з якого працівник-українець украв неробочу магнітолу. От нащо вона тобі потрібна, запитали в його. Відповів, що десь продасть в Україні. Тому, звісно, вони не будуть любити українців. Хоча в мене, наприклад, найкращий друг – поляк.

– У Польщі ти тренувався сам чи з тренером?

– Виявилося, що син власника фірми, де я працював, тренувався в місцевій школі боксу. Саме він мене і привів туди та познайомив із тренером. Мене там добре прийняли і я приступив до тренувань. Тренування спочатку були платні, я платив 50 злотих. Але з часом Марчін Грухала (тренер) перестав з мене брати гроші. Наприкінці, коли вже вивчив польську мову, я навіть підміняв його на тренуваннях.

– Чи відрізняється школа боксу в Польщі та в Україні?

– Так, однозначно. Я би сказав, що в Польщі дають менші навантаження в залі, ніж в Україні. Можливо, тому що в тій школі, де я тренувався, було багато дітей. В Україні ми практично зразу спарингувалися (бокс-спаринг – техніка у боксі). Тут же нам мало давали завдань саме пов’язаних з технікою боксу, бойовими комбінаціями, і мені це не подобалося. Мені здалося, що польські боксери не виходять із зони комфорту та бояться розбити собі носа. Я доводив, що треба постійно тренуватися в парі. А якщо порівнювати боксерську школу в Польщі та в Україні то в нас школа боксу на голову вища.

– Як почалася твоя історія боксу в Польщі?

– Перш за все варто відзначити, що є любительський бокс (3 раунди по 3 хвилини) саме цей вид боксу можна спостерігати на Олімпійських змаганнях та професійний, де від 4 до 12 раундів, він відрізняється від любительського, зокрема формою рукавичок, тут відсутні шоломи. Я починав з любительського спорту, як і більшість відомих спортсменів. Приблизно через рік я поїхав на чемпіонат Польщі з любительського боксу. Загалом поїхати на чемпіонат Польщі для українця, який на заробітках, на той час було дуже складно. Потрібно оформити чималий пакет документів, найголовніший серед яких – медична книжка. На оформлення цих документів витратив свою місячну зарплату. Але я не шкодував грошей та часу, бо дуже хотів поїхати на чемпіонат. Вдячний за оформлення документів своєму промоутеру. Я поїхав на свій перший чемпіонат і… програв. Хоча вважаю, що поляки засуджують українців. Засмутився, звісно, але був налаштований на подальші бої. Розумів, що мене дещо засудили, але не виправдовував свій програш, адже знав, що можна було виступити краще.

«Поляк приходить на бій, аби подивитися, як його спортсмен-земляк б’є морду українцю, а не навпаки»

– Як почався шлях до професійного боксу?

– Так, виступав я в місті Кощежина. Професійний бокс відрізняється не лише правилами, а й публікою. Часто тут можна побачити впливових та багатих людей, які приходять сюди заради «хліба та видовищ», як кажуть. Тут боксери отримують гроші за перемоги. Мій перший вечір боксу був з боксером з Гданська Даміашем Тарабушем. Бій був всього на чотири раунди, але моя підготовка не була достатньою, тому я хвилювався. Бій видався дуже важким, суперник був у кращій фізичній формі, в нього своєрідна манера боксування: він дуже в’язкий, виснажує суперника «прилипнувши» до нього. Уже під час третього раунду я втомився, але зібрав всі свої сили в четвертому раунді та одним ударом здолав суперника. Це був мій дебют, і він став успішним. Це фантастичні відчуття! Вранці я прокинувся знаменитим: фейсбук розривався від сповіщень – мене відзначали видання, які писали про вчорашній бій. Тільки тоді я остаточно зрозумів, наскільки він важливий. За бій мені заплатили 4 тисячі злотих. Після бою я горів бажанням рухатися і битися далі, тому одразу написав тренеру. А він відповів, що промоутеру не все сподобалося. Виявилося, що український боксер не вигідний для польського боксерського ринку. Якщо говорити простою мовою: поляк приходить на бій, аби подивитися, як його спортсмен-земляк б’є морду українцю, а не навпаки. Тому йому дуже великий респект, що він зі мною і підтримує мене завжди. Переломним моментом для мене став лист від тренера, який запропонував побоксувати з перспективним польським боксером, якого активно розкручували. Я зрозумів, що промоутер на той момент мене недооцінив і вирішив, що я слабкий, тому я потрібен був тому боксеру, щоб він «набив на мені рейтинг», зумів відчути ринг та здобути досвід. Під час підготовки я подивився бої з ним, прочитав інформацію про нього. Звісно, погодився на бій, адже розумів, що це шанс для мене, і якщо зараз скажу ні, то не факт, що мені запропонують інші бої. Я почав інтенсивно готуватися і за 2 тижні скинув 10 кілограмів. Така підготовка дала результат – мене привезли на забиття, а я виграв.

– А був час для роботи?

– Я тоді вже не працював у Польщі, їздив туди з України для боїв та підготовки на деякий час. Намагався поєднувати роботу та бокс.

– Cкільки ти провів боїв у Польщі?

– У мене 7 боїв, 6 з них виграних і один програний. Програний – це другий бій з поляком, в якого я виграв уперше. Вважаю, що мене засудили, пам’ятаю заголовки газет: «Нарешті українець програв», «Програш українця» тощо.

– А ти виступаєш під українським прапором?

– Так, завжди! Хоча пам’ятаю, як довго воював із промоутером, щоб на моїй футболці та костюмі, в яких я виходив на ринг, було зображення українського прапора. Домовилися, що на половині футболки буде прапор України, а на іншій – Польщі. Це такий компроміс. Згодом, промоутер після мене почав робити такі костюми всім іноземцям, які в нього виступають.

– А чому ти повернувся в Україну?

– Це моя Батьківщина, мій дім, коли я за кордоном, то дуже сумую. Коли в мене закінчилася віза і я приїхав додому, щоб робити нову, дізнався, що в Опішні, звідки я родом, відкрили школу боксу, куди мене запросили тренером. Я вирішив спробувати, адже це і розвиток для мене, і можливість навчити інших боксу. Це чудова можливість тренуватися та за можливості їздити на змагання до Польщі. Адже я зможу тренуватися і в Опішні, і в Полтаві, легко знаходитиму собі спаринг-партнерів.

– Бокс став для тебе не просто улюбленою справою, а ще й такою, якою заробляєш собі на життя?

– Якщо проаналізувати всі вкладені гроші та зусилля в бокс, то можна сказати, що так, я маю перші результати не лише моральні, адже все ще прагну стати майстром спорту, а матеріальні.

Нині спортсмен тренує дітей та дорослих в школі боксу «Опір», що в Опішнянській ОТГ.

UPD Під час підготовки матеріалу Максим Міщенко готувався до чергового бою в Польщі, але через карантин бій, на жаль, довелося скасувати.

Читайте також: Анастасія Ковальчук – володарка Кубка світу з більярду: як тренувати саму себе у спорті, де мало жінок. ФОТО, ВІДЕО

30 червня 2020

• #Опішня
• #новини Полтавщини
• #інтерв’ю