Було б бажання: полтавець Юрій Сєдін об’їздив 20 країн світу автостопом і без грошей. ФОТО

Було б бажання: полтавець Юрій Сєдін об’їздив 20 країн світу автостопом і без грошей. ФОТО
03 червня 2021, 12:00   1
Юрій Седін. Фото – надані ним (12 шт.)

За плечима рюкзак, у руках барабани, а попереду увесь світ. Саме так одного разу вирішив круто змінити своє життя гадяччанин Юрій Сєдін. Він вирушив у подорож країнами Азії. Від міста до міста діставався автостопом, заробляв на життя грою на барабанах, фотографією та спрей пейнт артом (малювання балончиками на дошках чи металевих пластинах, – прим. авт.). Про те, як вирішив одного разу покинути все і стати щасливим авантюристом, 35-річний Юрій розповів в інтерв’ю журналістці «Кола».

Юрія ми встигли застати в Полтаві, у перерві між подорожами. Тут він «застряв» через карантин, але не надовго, бо «ломка» через відсутність подорожей уже наздоганяла його, тому він енергійно обмірковував, куди поїхати, щойно це стане можливо.

– Я подорожую і не збираюся зупинятися, тому коли запитують, де я живу, то кажу – ніде.

– Що для вас – подорожувати?

– Перші мої подорожі автостопом розпочалися, ще коли мені був 21 рік, але тоді це було лише влітку в Крим, а взимку я працював. Взагалі, спочатку я об’їздив майже всю Україну: Захід, Центр, єдине місце, де я не подорожував – на Сході країни, але я там жив в Луганській області, у мене була жінка, дитина.

– Добиралися в різні частини країни на перекладних?

– Так, автостопом, без грошей, вийшов, руку підняв – і поїхав з барабаном. У подорож із собою беру лише речі першої необхідності. Якщо є, беру намет, немає, то їду без нього; туристичний килимок, спальний мішок.

– Барабан – це ваш незамінний супутник у подорожах?

– Взагалі так, майже ніколи я без барабану не їздив. Заробляю гроші тим, що граю на перкусійних барабанах – африканських джембе, турецьких дарбуках, малюю спрей пейнт артом, продаю свої фотографії.

– Що треба мати для тривалої подорожі обов’язково?

– Туристичний килимок і рюкзак. Для людей, які не мають досвіду, бажано мати із собою гроші. Але я, наприклад, починав і продовжую подорожувати майже завжди без грошей.

– А знання англійської? Побутує думка, що можна вирушати в подорож, якщо ти знаєш насамперед англійську мову, яку розуміють майже в усьому світі.

– Коли я починав подорожувати, то я її не знав, але тепер уже знаю, вивчив подорожуючи. Дуже давно хотів подорожувати за кордон, але не знав, як це зробити. Потім, коли стосунки з жінкою остаточно розладналися, я захопився тревел-блогами, почав дивитися різноманітні відео, як люди подорожують з грошима, без грошей, по Азії. Вирішив, що в Азію, мабуть, найцікавіше поїхати, там зовсім другий світ.

 У минулому житті був майстром педикюру, але потім ця професія не знадобилася.

– У вас були на меті якісь конкретні країни, які хотіли відвідати?

– Подивившись відео, я захотів побувати у В’єтнамі, Китаї, Монголії, Малайзії, взагалі у Південно-Східній Азії.

– А що стало поштовхом нарешті почати подорожувати світом?

– Подорожувати почав у 2017 році. Розлучився з дружиною, продав все своє майно, зробив закордонний паспорт, купив рюкзак, намет, і поїхав. Спочатку покатався по Україні, і взимку поїхав закордон автостопом. Вирушив через Росію, в мене там мама живе, потім – Грузія, Азербайджан, знову Росія, Казахстан, Узбекистан, Киргизстан. Доїхав до Кемерово і повернувся в Україну, знову через всі ці країни і знову автостопом. Я тоді був з дівчиною. Ми їхали з Алмати через сім країн місяць і шістнадцять днів. Застопили, здається, 113 чи 117 машин і доїхали до західної України до Шипоту (водопад).

– Скільки країн уже відвідали?

– Двадцять, якщо рахувати Україну, то двадцять одну. Зараз спробую перерахувати. Перша країна, де я був за кордоном – це була Молдова і це було не легально, потім – Росія, Білорусь, Грузія, Азербайджан, Казахстан, Узбекистан, Киргизстан, Монголія, Китай, В’єтнам, Лаос, Камбоджа, Таїланд, Малайзія, Індонезія, Бруней Даруссалам, Гонконг і Макао.

– Всюди діставалися автостопом?

– Так, практично всюди. Але я заробляв гроші і вперше полетів літаком десь років через два, як був в Азії, на острів Борнео, індонезійці називають його Кілімантан, це між Малайзією та Австралією. Якраз там і знаходиться Бруней, одна з найменших країн, якщо не брати до уваги Гонконг і Макао.

Зазвичай люди дивуються, коли дізнаються, що подорожую без грошей та квитків, а просто автостопом. Не розуміють, як так можна. А для мене – це колосальний досвід.

– Чи були проблеми з документами, оформленням візи?

– В Азії таких проблем не було, майже всі країні безвізові, окрім Китаю та В’єтнаму. У Китай я зробив візу з Монголії за один день, потрібні були тільки гроші, бронювання квитка зворотного та хостелу.

– А чому Азія?

– Тоді, коли я вирушав подорожувати необхідна була шенгенська віза, її зробити було досить проблематично, а в Азії більшість країн – безвізові. Наприклад, Лаос, Камбоджа, там візи хоч і потрібні, але робляться на кордоні: маєш 35 баксів і тобі ставлять візу.

– Було страшно?

– Мабуть ні, було цікаво. Коли подорожую, мені страшно не буває, є азарт і поки не збираюся зупинятися.

– Самі подорожуєте?

– Виїхав сам, але інколи по дорозі трапляються такі ж подорожуючі і якийсь час ми подорожували разом, потім роз’їжджалися в різні боки.

«В Узбекистані та в Грузії ніколи не залишишся ночувати на вулиці»

– Коли обираєте країну, як детально її вивчаєте: гуглите відгуки, читаєш про неї?

– Часто дивлюся «Орла і Решку», щоб побачити, як там вони по бідному виживають зі стома доларами. Але взагалі я їздив і без ста доларів та виживав ще бідніше. Крім того, з цієї передачі можна багато дізнатися не лише про країну, а й про місця в ній, в яких варто побувати. Тим більше, маю завжди багато вільного часу і можу увечері під чайок подивитися ту ж саму «Орла і Решку» чи зайти в гугл. А взагалі-то пливу за течією: заїжджаю в одне місце, там, можливо, знаходиться якийсь попутник, або мені підказують місцеві куди поїхати, або стоплю машину, збирався поїхати в одне місце, а водій мені каже: А я їду туди». Я такий: «О, круто, і я теж поїду з тобою, подивлюся, що там».

– Тобто ніколи немає якогось конкретного плану?

– Конкретного немає і в кожній країні затримуюся по-різному. Якщо мені подобається країна, мені є де там зупинитися і заробити гроші, то можу прожити там 2-3 місяці. Намагаюся спілкуватися з місцевими, вивчати побут, культуру, дивитися, як вони живуть, це цікаво. Ночую в наметах, хостелах, каучсьорфінгах. Але в наметах ночую рідко, переважно – хостели, або ж з кимось знайомлюся і люди звуть до себе. Наприклад, у Грузії мене запитували звідки я і коли дізнавалися, що мені ніде ночувати запрошували до себе. І так було дуже часто. В Узбекистані, приміром, не залишися ніколи на вулиці ночувати. Там якщо тебе побачать з рюкзаком увечері, то обов’язково заберуть до себе додому, нагодують, напоять, спати вкладуть. Ще потім спробуй вирватися з гостей, бо треба обійти всіх родичів та сусідів. Це може затягнутися на два-три дні, а то й довше.

– Які країни найулюбленіші?

– Грузія, В’єтнам і, мабуть, Гонконг. У Малайзії дуже цікаво, але мені її вистачило, аж надмірно. Я там «застряв» на карантині і до цього був разів три або чотири. Дуже гостинні Узбекистан, Дагестан, Грузія та Малайзія.

«Про карантин почув на дикому острові, до якого дістатися модна через джунглі і подумав, що це жарт»

– Про карантин ти дізнався в Малайзії?

– Так, ми з другом сиділи на пляжі, на острові, де взагалі немає інтернету. Туди можна дістатися пішим ходом або через джунглі, стежкою, яка на карті офіційно зруйнована, або пливти човном за гроші. Ми там сиділи вже два тижні, коли приїхав знайомий і сказав: «А ви знаєте, що у світі карантин, всі кордони закриті і ви звідси не виберетеся?». Спочатку подумали, що це жарт, а виявилося, що ні. Ми доїхали до Куала-Лумпур і потім ще по країні покаталися трохи. Доводилося просити гроші у знайомих, друзів, виручали рідні. З другом музикантом створювали разом деякі пісні, публікували у фейсбуці і просили небайдужих переслати на картки гроші, хто скільки може. Дуже допомогло в Малайзії наше консульство, яке з допомогою небайдужого бізнесмена, зняло хостел, забезпечувало продуктами. Повернутися в Україну також допоміг цей небайдужий бізнесмен, який придбав квиток.

– Як рідні ставляться до твого захоплення?

– Мати мене підтримує, вона сама така, що поїхала б в будь-яку хвилину. А батько спочатку ставився дуже погано, він виріс у дусі радянського виховання, сильний, строгий. Ми з ним спочатку дуже сварилися, а потім в Монголії я отримав від нього смс: «Ти – молодець».

– Чи траплялися під час подорожі не просто курйозні випадки, а моменти, коли було дійсно небезпечно?

– Один такий момент був. Я їхав з Казахстану в Росію і застопив мусульманина, в якого вся машина була в крові, а біля коробки передач лежав величезний тесак. Ми їхали, коли він з дороги звернув у ліс, пояснюючи, що хоче в туалет. Тоді мені стало дійсно страшно, подумав: «Ну все, приїхали». А виявилося, що він просто вирішив заїхати в ліс покурити коноплю.

– Як спілкуєшся з місцевими, не знаючи мови?

– Дуже багато знають англійську, але якщо англійською не володіють, до завжди виручає гугл-перекладач.

«У Малайзії борщем поливали рис, а у В’єтнамі пригощали яйцем з ембріоном»

– Розкажіть про традиції, які запам’яталися найбільше, в тому числі про кулінарні.

– Був на китайський новий рік. Вони майже не відзначають наших свят. Традицій дуже багато і вони всі різноманітні. Щодо їжі, то в Південно-Східній Азії вона переважно дуже гостра, їдять вони здебільшого рис, локшину, з м’яса – курку, також яйця. До гострої їжі звикав довго. Але переважно намагаюся знайти хостели з кухнею, де можна готувати самому: варив борщі, ліпив пельмені, смажив картоплю.

– Пригощав місцевих такою їжею, що їм найбільше подобалося?

– Пельмені «всім заходили». Пам’ятаю, показував у Малайзії, що борщ треба їсти, як суп, але він насипав у тарілку рису, а зверху, як підливу, налив борщу.

– А яка страва запам’яталася найбільше?

– Найдивніше, що я їв – це балют у В’єтнамі – варене гусяче яйце зі сформованим ембріоном. Пригощала в’єтнамка, зі словами, що це традиційна страва, яку їдять змалку, бо вона корисна для здоров’я. На смак, як звичайне яйце, але я не зміг доїсти, бо знав, що їм. Натомість у Таїланді дуже сподобалася курка із солодким соусом, яку готують на мангалі і салат з папаї в Лаосі.

– Коли кажеш, що  з України, часто перепитують, де це?

– Бувало. Малазійці знають Україну по збитому боїнгу. В Китаї та у В’єтнамі запитували часто де ця країна та уточнювали чи це Європа.

До європейців у Південно-Східній Азії, зазвичай, ставляться лояльно, щоб ти не зробив, бо ти фаранг (іноземець), тому тобі прощають майже все.

– Заводите друзів в країнах, де подорожуєте?

– У мене є сестрички в Індонезії, у В’єтнамі. Три місяці подорожував з іспанцем, який навчив мене англійської, він сам вчитель англійської мови, тепер це мій брат.

– Важко прощатися з людьми?

– Частіше важко, і з людьми, і з містами, і з країнами. Мені дуже не хотілося їхати з Гонконгу, Грузії, В’єтнаму.

– Є країна, в якій би ти хотіли оселитися?

– Я ще так багато країн не відвідав, ще буде з чого обирати. Але, наприклад, пожив би у В’єтнамі, бо це країна свободи. Від комунізму там тільки прапор. Дуже добрі люди, дуже лояльні закони та поліція. Наприклад, на мотобайк потрібні права, але ні в кого їх немає. Я б із задоволенням застряв би на карантин тут, а не в Малайзії.


Зупинятися Юрій Сєдін не збирається. У його планах – відвідати країни Європи та нарешті потрапити до Південної Америки. А поки авторка готувала статтю, отримала повідомлення в телеграмі: «Я вже у Грузії. Друг з Іспанії придбав мені квиток і побажав добре відпочити. Так що, я знову подорожую…»

До теми:

ТОП місць, які варто відвідати з дитиною у Львові

Із Полтави на Прикарпаття: що подивитися за три дні та скільки коштує. ФОТО, ВІДЕО

Автор: Ольга Правденко

Інтерв'ю 03 червня 2021, 12:00
  • Всього коментарів: 1

Щоб писати коментарі

Авторизуйтесь
Вибір редакції