13:20
Секс, стосунки, самооцінка – із цим найчастіше йдуть до психотерапевта
29 липня 2018, 08:00 0
– Чому руку чи ногу ми лікуємо, а психіку соромимось? – правда життя. Досі в нашому суспільстві існує недовіра до психотерапевтів, часто – через незнання і страхи. Хто ж вони такі та що роблять, коли варто йти до цих фахівців, розбиралось «Коло» із Мариною Гурнік, полтавською психотерапевткою, сексологинею.
У її кабінеті затишно і нічого зайвого водночас. Працювала з дітьми, тому є іграшки для них, хоча і в роботі з дорослими теж використовує арт-терапію – під рукою олівці, аркуші, пластилін.
– Марино, розкажіть, будь ласка, про свій метод роботи і що таке психотерапія?
– Справді, не всі розуміють, хто ж такі психотерапевти. Досі люди думають нерідко, що психотерапевт – це лише лікар, який має додаткову освіту і може вести лікарську діяльність.
Психолог – фахівець з вищою психологічною освітою. Але спектр методів його допомоги обмежений: це тестування, психоемоційне розвантаження і підтримка в кризових ситуаціях. А психоаналітик-психотерапевт – це ніби середнє між психологом та психіатром. Тобто це теж психотерапія, але лікування відбувається не медикаментозно. Ідеться про лікування депресій, неврозів, дисенціальних криз. Також ми надаємо допомогу щодо супроводу після втрати близької людини: смерті чи розлучення та багато іншого. Серед них і психосоматичні розлади. Нерідко ж навіть причина хвороб дітей у родині пов’язана з психосоматикою. От маю приятельку, в неї діти постійно хворіють ангінами, гайморитами. У мами цих дітей є проблеми з тим, що вона ніколи не може проговорити, сказати чоловіку, що відчуває, висловити за 15 років свої претензії. Вона це в собі придушує, бо чоловік уникає розмов, він просто йде. Жінка далі продовжує тримати все в собі, заробляє собі гінекологічні проблеми, діти також хворіють, бо загалом атмосфера в домі дуже напружена весь час. Я бачу, які у них стосунки в родині. Я лікувала їхню доньку. Неврози і обсесивно-компульсивні розлади – це страшні штуки насправді. Наприклад, дитина о 3-ій ночі прокидається, бо думає, що якщо не прокинеться, то помре.
У більшості дітей за несприятливих умов в родині може вмикатись подібне у віці з 10 до 12 років. Страх смерті, страх втратити батьків – це нерідко у підлітків трапляється. Я працювала з такою дитиною з півроку, все це минуло. Дитина дуже боялась померти. Примріом, мама дає їй води, а вона боїться пити, мовляв, мама отруїть її. У родині панувала дуже напружена атмосфера, а діти ж це відчувають, на них все відбивається. Отже, працюю з психосоматикою.
Зради, розлучення – це потужний стрес. Таким людям також показана психотерапія. На рівні психіки розлучення прирівнюються до смерті близької людини – за проживанням, за болем. Тому в мене дуже багато жінок на стадії розлучення, потім якщо розлучаються, я супроводжую їх в цьому.
Фобії. Багато людей мають фобії, в основі всіх фобій лежить страх смерті. В одних людей ці страхи вмикаються, в інших ні, якщо спрацьовує якийсь тумблер.
– А як допомагає арт-терапія?Як і психіатр, психоаналітик теж працює з неврозами і депресіями, але не медикаментозно, а психотерапією. Тобто робота на виявлення причин і боротьбу з ними. Медикаменти призначає лише психіатр. Якщо бачу, що людина потребує антидепресантів, то скеровую до психіатра.
– Як приклад, з однією дівчиною працюю по скайпу, чоловік її зраджує, вона знає про це. Так триває вже років 7. Питаю: ви його кохаєте? Вона: не знаю. Ну і от малюємо з нею, їй так легше висловити емоції: любов до себе, до нього. От коли переносить почуття на аркуш, тоді легше розбиратись, що з тобою. Вона намалювала сердечка з дощем – тобто вона його любить, але не може пробачити, хоча загалом вважає, що вже пробачила, але малюнки кажуть інше – не може пробачити. Але от в терапії вона говорить: ні, я не пробачила, я його ненавиджу. Тому з дорослими ми малюємо. А з дітками ми робили мандали, вони крутять і мені в цей момент щось розповідають. Про маму і тата страшно ж щось сказати, хоч і обговорюю це з батьками, щоб ішли гуляли і через 45 хвилин приходили за дитиною. Якщо дитина дозволить, я кажу батькам те, що можна, до того ж працюємо окремо з батьками, чому таке середовище, як знайти вихід, що з дитиною діється. Хоча батьки не завжди ідуть на такий контакт, вони часто думають, що праві в усьому, не помиляються.
– А можна бути в терапії і приймати антидепресанти?
– Можна, але треба, щоб психіатр спочатку встановив діагноз, бачити, яку дозу приймає клієнт. Якщо значна доза антидепресантів, то слід почекати місяців 3-4, а потім доза ліків зменшується, і можна працювати психотерапевту. І скажу вам, тоді дуже хороші результати. Тобто ходити на психотерапію і приймати антидепресанти паралельно можна, це дуже дієво. Знаєте, чому з людиною важко працювати, коли вона на ліках? От у нас болить щось, випили кетанов, біль вщух, а причина ж його є. От так антидеперсанти, бо вони ж блокують, причина ж не усунута, але ти не бачиш симптому. Біль душевний, страждання ніби зникли, але причина існує, корінь треба прибирати, бо ж він сам не зникає, як тільки прибрати препарати. Та буває, що без них не обійтись. Якщо ти плачеш по 3-4 доби, то яка тут психотерапія, якщо немає сил навіть думати?
– Із якими запитами звертаються клієнти?
– Нерідко люди звертаються до психотерапевтів з екзистенціальними проблемами, тобто в пошуках: ким хочуть бути? Чи хочуть родину і яку? Із такими проблемами найчастіше приходять люди віком 35-42 роки. Частіше до психотерапевтів звертаються жінки (близько 70% відвідувачів). Потім вони приводять і чоловіків на терапію або радять чоловікам. Ініціаторками розлучень також частіше стають жінки. Але я завжди рекомендую, що поки жінка в терапії, ніяких серйозних рішень не ухвалювати. Поки вона в стані бурі, то правильно не вирішить. Тобто не варто гарячкувати.
– Як часто потрібно відвідувати терапевта?
– Раз на тиждень, не рідше. Іноді і 10 сесій (відвідувань), аби розібратись, що робити людині далі, не вистачає. Це важке рішення, таке як розлучення, приміром. А у випадках депресій, неврозів, у пошуках сенсу життя, підвищення самооцінки – теж не процес тривалий.
Перша зустріч – діагностична. Людина розповідає про себе, родину, але коротко, бо час у нас обмежений – година.
– А як починається бесіда? Адже людина переживає, жила зі страхами і нарешті наважилась. І як щодо таємниці?
– Завжди обговорюю такі моменти ще до першої зустрічі: все те, що скаже людина в стінах мого кабінету, тут і лишиться. Це як табу, це показник мого професіоналізму. Ця інформація повинна бути закрита. Далі я ставлю діагностичні питання, здавалося б, вони прості. Але розкривають глибину страждання, проблеми людини, яка до мене прийшла. Я слухаю, і лише в кінці – зворотній зв’язок, чи зможу я допомогти людині. Бувають такі моменти, що відмовляю в допомозі. Не всіх беру, скажу відверто. Я збираю анамнез. Потім питаю, як людина бачить себе в кінці нашої терапії. Із відповіді як чую, чи мотивована людина хоча б трохи на те, що буде ходити на сесії, не буде пропускати, що буде хороша рефлексія, що клієнт чи клієнтка готові на роботу – лише тоді я візьму людину. Якщо бачу, що всю відповідальність скидає на терапевта і хоче швидкого результату з такою величезною проблемою, а думає, що за 3 рази все має минути, то я кажу: вибачте, але, швидше за все, я вам не допоможу, зверніться до іншого психолога або я можу порекомендувати когось. Я лише одного рекомендую, він працює в Києві, іноді буває в Полтаві. Підхід інших я мало знаю, тому і рекомендую лише психоаналітика.
– Нерідко читаю рекомендації, що до психолога (психотерапевта) варто ходити подружжю чи партнерам разом. Як Ви до цього ставитесь, берете у роботу пари?
– Не беру паралельно в роботу чоловіка та дружину. Якщо ти не сімейний терапевт, то неправильно брати обох. Тобто я беру або чоловіка, або дружину. Багато хто це робить, тобто бере пару, але це показник непрофесіоналізму, бо можна бути дуже необ’єктивною. А з родинами я не працюю, не сімейний терапевт. Сімейна психотерапія – це дуже важко. Не знаю, чи є в Полтаві сімейні терапевти, та їх і в Києві мало. Легше працювати індивідуально. У мене є підготовка, але я відмовилась від ведення родин, бо треба доносити кожному з партнерів, що в тобі от така проблема, а в тобі інакша. І коли це кажеш при обох, стає ще гірше часто. Тому від цього я відійшла, бо кожен у парі починає звинувачувати одне одного.
До урологів часто потрапляють з психологічними травмами
– А як людині зрозуміти, до якого фахівця звернутись? Чи трапляється так, що пішов чи пішла до лікаря, а треба до психотерапевта?– Знаєте, скільки чоловіків потрапляють до урологів з психологічними травмами? Багато! Приміром, зустрічаються чоловік із жінкою, в них інтим, він просить: а, може, зробиш мені мінет? І чує у відповідь: «Ні-ні, ти що, це така гидота! Мене нудить від цього». І це буває в наш час, не колись, а нині. У чоловіка як наслідок – імпотенція. І варто звернутись до психотерапевта, бо уролог тут безсилий. Те саме можна сказати про невдалий перший сексуальний досвід: досить часто, якщо не завжди, він залишає глибокі шрами на психіці людини. Це стосується як чоловіків, так і жінок.
– Чи правда, що всі наші проблеми з дитинства?
– Так, правда. Дуже багато напрямків у психотерапії (гештальт, , символодрама та інші), але всі вони вийшли з психоаналізу, напрямку, який говорить, що всі проблеми людини з середовища, в якому вона росте, психіка формується в цьому середовищі і залежно від нього. Загалом психологія пронизує всі сфери життя людини: куди не кинься – робота, особисте життя. Сомооцінка, робота в колективі, стосунки з дітьми… А як правильно вибудувати гармонійні стосунки – це ж ціла наука. Знаєте, ті люди, котрі живуть у шлюбі довго і щасливо, закінчують свій інститут з психології. А ставлення до себе – як виходити з кризових ситуацій, як допомагати собі – теж психологія, тож психотерапія – дуже важлива наука. Дітей беру від 8 років. Зазвичай це проблеми страху смерті, самооцінки та психосексуальний розвиток. Були в мене клієнти 8 і навіть 10 років, хлопчики не знали, чим відрізняється хлопчик від дівчинки. Дитині цікаво, є багато запитань, але з ним не розмовляли, не пояснювали і в книжках теж не показували. Привели дитину із запитом, що в школі проявляє агресію, знімає штани і демонструє геніталії. Мама сама, тата в родині немає, а коли у з’являються чоловіки, то син проявляє страшну агресію – б’є, кусається. Ми попрацювали з ним недовго, вдалось залагодити все. Була проблема в тому, що не знав відмінностей, хлопчиком не займались, правила і норми поведінки теж були йому мало відомі. Дитина не могла спитати елементарні речі, які цікавили, а щоб отримати відповідь, вдавався до такої демонстрації. У картинках, в історіях, у книжках ми це обіграли, проговорили.
– А з мамою хлопчика Ви про це говорили?
– Так, аякже. Четверта чи п’ята зустріч обов’язково з батьками дитини, окремо. Якщо батьки не притримуються рекомендацій і не допомагають, не співпрацюють, то чого ж чекати від терапевта? Це спільна робота. Був випадок у мене, коли звинуватили в непрофесійності. Люди заможні, приводили сина, котрий мав страх смерті. Хлопчик з’являвся раз чи два на місяць, страх смерті не зникав. Це мало, тобто зустрічі дуже рідко, аби дитина перестала боятись, але весь час або німецька, або англійська, або не встиг – тобто такі причини, які стали на заваді нашій роботі. Намагалась пояснити, що це комплексна робота: моя, дитини і ваша, тобто батьків. Нерідко я розповідаю батькам, що багато залежить від них, є причина, це не дитина погана (бо батьки часто саме так вважають). Але батькам легше зіпхнути відповідальність на вчителя чи психолога і не брати участі у вихованні, – так не буває, щоб без участі батьків все налагодилось.
Чому бояться йти до психотерапевтів:
– Стереотипи: до психотерапевтів чи до психіатрів ідуть лише психічно хворі. Насправді все не так. Чомусь люди дбають про руку, ногу, коли болить, а про душу – ні, мучаться, однак соромно, ніяково йти до психотерапевта.
– Дорого. Це справді недешево і нешвидко. Але це запорука твого здоров’я, стосунків, комфорту.
У когось психіка впорується до пори до часу сама, а в когось – ні
«Буває, що люди живуть у таких страхах чи не все життя, що коли потрапляють до мене, думаю: як же ви жили із оцим усім?» Одного разу до мене на прийом потрапила жінка, у якої в період вагітності з’явилась фобія: вона народить дитину і коли дитя ітиме дорогою до школи, його може збити машина. І от народилось дитя через кілька місяців, і в мами ввімкнулась потужна фобія. І все дійшло до того, що жінка перестала їсти, ходити на роботу. Її в дитинстві дуже били, вона часом думала, що краще померти. Привіз її чоловік, син саме пішов до школи, і все загострилось – жінка була в такому стані (худа, знеможена, депресія і фобія), що тут я вже була безсила, радила психіатра, бо без ліків тут ніяк не обійтись. Їй вже потрібна була госпіталізація, думаю – надто довго зволікали з візитом до фахівців.
– Як людині відчути, що треба звернутись до психотерапевта: кров не тече, нічого не болить, перелому немає?
– Коли вам некомфортно, ви в глухому куті, а вдіяти нічого не можете – це перші дзвіночки, що треба звернутись до психотерапевта. Людина не задоволена своїм місцем, собою загалом, дітьми, друзями, стосунками – також симптоми. От приміром, клієнтці не подобався механічний секс, але чомусь вона продовжувала це робити, нічого не міняючи. І так накопичувалось багато: а чому; а я не знаю, як змінити все – то треба негайно звертатись за допомогою! Це ж однаково, що болить зуб чи перелом, але відбувається все не з тілом, а з душею.
«Жінка почала відчувати власне тіло і насолоду від сексу, а чоловік ладен був носити мене на руках»
– Таких прикладів багато, але потрібні сильна мотивація та бажання з їхнього боку. Тішусь, коли людина стає щасливішою, вирішуються її проблеми. Приємно бачити в місті і вітатись. Була у мене в роботі жінка, котра вважала: місячні і секс – це кара небесна, гіршого бути не може. Одні з причин – їй вбивали в голову в підлітковому віці, що якщо завагітніє, то виженуть з дому. До того ж батьки весь час хотіли хлопчика, а народжувались дівчатка. Вона чула, що чекали хлопчика, має дякувати, що її взагалі залишили. Як результат – неприйняття своєї жіночності, а тим паче, коли її і виховували як хлопчика, то жінка не відчувала і свого тіла. Про оргазм годі й говорити. Нині жінка мені співає дифірамби, вона дякує, що нарешті знає, що таке оргазм і полюбила секс. У них з чоловіком нині таке бурхливе інтимне життя, пробують багато нового, всякі іграшки з секс-шопу. Жінка сяє, змінилась зовні, чоловік той самий, а от у голові та в житті загалом відбулись величезні зміни. Чоловік мене ледь не на руках носить, бо його кохана стала щасливою жінкою. Все це ми ліпили по шматочках, лише згодом я дізналась, що моя клієнтка отримала пренатальну травму: її мама під час вагітності пережила три смерті близьких людей. Тож на моїй клієнтці позначилось все: і травма ще в утробі матері, і виховання, і очікування сина замість доньки.
– Так, у психотерапії ми часто впираємось саме в проблеми сексуальної сфери.
– Ні, в процесі психотерапії ми однак упираємось у проблеми сексуального характеру. Буває, що люди хочуть про таке говорити, але з перших зустрічей рідко хто наважується отак зразу сказати, тому приходять з іншим запитом, а вже в процесі ми дізнаємось і про відсутність оргазму чи інше.
– Люди ж ідуть до психолога-психотерапевта, от недавно я отримала спеціалізацію сексолога, це вже каже клієнту, що маю відповідну освіту і можна з такими питаннями звертатись. Та й загалом тривалий час у нашому суспільстві не прийнято було говорити про інтимні проблеми, тому люди довго зважуються з візитом до фахівця.
Зцілення через загострення – це нормально
– Чи нормально, коли люди діляться враженнями і сумніваються, чи правильно обрали терапевта? Читала не раз, що за кілька сесій людині стало гірше, витягли назовні проблеми, які накопичувались роками, розбурхали емоції. Як зрозуміти, чи підходить тобі фахівець і чи є результат?
– Треба знати, з яким запитом прийшла людина, у якому стані, бо так складно сказати. Але я попереджую завжди, що буває спротив. Ми доходимо до того моменту, коли треба якусь травму пропрацювати, а психіка опирається, вам погано, ви не хочете йти, хоча й відчуваєте потребу, але сумніваєтесь, чи вам це треба, чи приносить терапія вам користь. Це норма, так і має бути на певному етапі, це робота. Це завжди є, психотерапія в динаміці.
Людина ходила роками з проблемою, тож чекати, що з перших сесій стане краще, не слід, бо не буде так легко і швидко полегшення. Чарівної пігулки немає, а зцілення відбувається лише через загострення – це знає будь-який лікар.
– Продавець навряд чи прийде, бо психотерапія дорога, хоча в Києві за такі ж послуги терапевти беруть 600-900 гривень. У Полтаві значно нижча ціна за сесію, однак і це не всім по кишені, я розумію, бо раз чи двічі в тиждень це буде фінансово складно. Тому і клієнти ті люди, хто може собі дозволити. Серед них чимало лікарів, бізнесменів і бізнесвумен, педагогів, юристи, банкіри.
Любовний трикутник на сцені. У житті з цими питаннями йдуть до психотерапевта, якщо заплутались. Фото Ніни Король
– Чоловіки не дотягують до рівня жінки або у жінки завищена планка. Тобто практично всі бізнесвумен, котрі приходять до терапевта, мають проблеми з чоловіками.
– Різне, нерідко – любовний трикутник. А молодші, років до 30-35 бояться відмов, а також високої планки з боку жінок – страшно, що жінки чекають квартиру, дороге авто і всі матеріальні блага. Чоловік ледь наважився, збирався зі сміливістю, аби познайомитись, а його послали матом – жінка навіть не уявляє, якого удару завдала. Самооцінка у чоловіка постраждала, бажання знайомитись відклалось ще на півроку. Є й такі, котрі бажають створити родину і в них мотивація дуже потужна, от упевнена, що будуть працю, адже рефлексія дуже хороша – скільки висновків роблять про себе.
Тобто і чоловіки, і жінки приходять переважно із запитом щодо налагодження стосунків, щодо проблем на роботі – таких дуже невелика частка.
Довідка «Кола»
Марина Гурнік має знання і досвід у сімейній психотерапії, дитячій, кризовій. Нині здобула освіту сексолога.
Основну освіту отримала у Санкт-Петербурзі. Оскільки університети психоаналізу є в Німеччині, Великобританії, США та Санкт-Петербурзі (Російська Федерація), обрала останній, він входить до п’ятірки найкращих закладів з психоаналізу у світі.
Працює і наживо, і по скайпу.
Фото зі сторінки Марини Гурнік.
Читайте також на сайті: Олена Глоба: «Я роками не приймала сина-гея».
Щоб писати коментарі
Авторизуйтесь