13:20
Пам’яті Євгена Струцького: Не дожив до народження доньки місяць
28 березня 2024, 17:00 0
Євген Струцький мріяв про власний будинок та чекав на народження дитини. Проте його донечка Злата ніколи не побачить батька, а дім, який вони з дружиною придбали вже під час повномасштабного вторгнення, нині зачинений на замок – всі ці плани зруйнувала війна.
Військовослужбовець Збройних Сил України, командир 3 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 2 стрілецької роти Євген Струцький отримав поранення під час виконання бойового завдання. Упродовж трьох місяців лікарі боролися за його життя, проте серце воїна перестало битися.
Про те, яким був Євген Струцький, розповідає його дружина Олена.
Знайомство по телефону
Познайомилася пара під час навчання в Хомутецькому технікумі. Женя вчився на третьому курсі, а Олена курсом менше. Юнак сам через знайомих знайшов номер телефону дівчини і написав їй повідомлення: «Привіт, Лєна, це Женя», але вона побоялася відповідати незнайомцю та подружка її вмовила. Далі вони почали спілкуватися по телефону, потім ходити разом на прогулянки.
«Після того, як він мені написав повідомлення і я дізналася, хто це, то почала звертати увагу на нього в технікумі, хоча до цього я його взагалі не помічала. Знала його одногрупників, а от його ні. Потім питала, чи він взагалі ходив на пари, що мені ніколи не потрапляв на очі. А потім, коли я його стала помічати, мені кинулись дуже його очі, вони такі в нього світлі, сірі і такі добрі. Я навіть йому перший комплімент зробила, сказала, що у нього такі очі ясні, такі світлі, не знаю, такі прямо глибокі, аж пронизуючі», – згадує знайомство.
Також Олені сподобалося, що юнак займався спортом, вів здоровий спосіб життя, не пив, не палив, був уважний, робив компліменти та постійно хвилювався, що кохана була не голодною та тепло вдягнута.
Євген з Оленою, будучи студентами, не мали великих статків і не могли дозволити собі якихось вартісних розваг, проте навіть на стипендію юнак намагався робити маленькі подарунки.
Один з таких подарунків зі студентських часів – великий білий ведмідь, який Женя подарував коханій на День Святого Валентина. Жінка зберігає його і до цього часу.
Олена розповідає, що власне як такої пропозиції зустрічатися не було, все вийшло само собою. Це був 2012 рік. Через три роки юнака призвали на строкову службу до армії, а дівчина продовжила навчання, поступила в Харківську академію, щоб здобути фах ветеринара.
Коли Євген повернувся з армії, почали жити разом в батьків юнака в Миргородському районі.
Одруження
Лише через майже 7 років пара офіційно побралася. Як і рішення зустрічатися, так і одруження стало логічним продовженням їх стосунків. Всі рідні та знайомі наполягали, що пора б вже йти під вінець. Та пара не поспішала, хотіли самим заробити кошти і на весілля, і на власний будинок.
Пропозиції одружитися як такої Євген не робив. Це рішення, як і всі в їх стосунках, вони прийняли разом. Того дня, 12 червня, 2019 року, закохані приїхали із Зінькова до Миргороду до Женіних батьків в гості. Олена згадує, що було дуже жарко і жартує, що напевно то сонце в голову напекло, коли зайшла мова за обручки. Не довго думаючи, вони пішли до магазину просто подивитися. А вже через тиждень їх замовили.
Спершу планували просто розписатися в ЗАГСі, а потім вирішили влаштувати невеличке свято. В якості весільного одягу обрали вишиту сорочку для Жені, та вишиту сукну для Олени.
Спільне дозвілля
Весь спільний час проводили активно, ніколи не сиділи на місці. Особливо полюбляли кататися на велосипедах, сплавлятися на байдарках, купатися в річці, ходити на риболовлю. Женя професійно займався спортом. В технікумі виконав норматив майстра спорту з гирьового спорту. Згодом вони разом почали відвідувати спортзал.
Женя був противником алкоголю, куріння, завжди виступав за здоровий спосіб життя, завжди боровся за правду, за справедливість, щоб нікого не обманювати. І дуже не любив, коли його обманюють.
Мрія про власний будинок
Пара після одруження жила то в Євгенових батьків, то в Олениних або ж знімали квартири. Тому весь цей час мріяли про власне житло і вирішили спробувати заробити на нього за кордоном. Спершу була Польща, та там не вдалося заробити потрібну суму. Потім на певний час поверталися до України, а десь за два роки до початку повномасштабного вторгнення, поїхали до Англії. Повернулися в Україну восени 2021 року. А вже весною мали знову їхати закордон, готували документи, та всі ці плани перекреслила війна.
Прокинулися від вибухів, які лунали зовсім поряд
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Євген наполіг, щоб кохана їхала з країни, адже боявся за її безпеку. Тоді вони жили в Миргороді і про початок повномасштабного вторгнення почули не з новин – окупанти атакували військовий аеродром, неподалік якого вони жили.
Євген відразу заявив, що буде воювати і захищатиме рідну країну.
«Я дуже не хотіла їхати, плакала. Казала, що не поїду і не залишу його. До сварки доходило, я не хотіла їхати, а він наполягав. Він змусив, щоб я поїхала хоча б до Польщі, бо мені там документи треба було робити для роботи в Англії, так як у Києві все було закрито. Він говорив, чи поїдеш ти на роботу, чи не поїдеш, але щоб я за тебе не переживав, що ти тут будеш, то їдь до Польщі. Я вирішила поїхати і продовжувати заробляти гроші на наш майбутній будинок», – розповіла жінка.
У березні Олена поїхала за кордон, а на початку квітня Євген Струцький вступив до лав ЗСУ, так почалася його служба, яка тривала рік. Жінка розповідає, що чоловік постійно був на передовій, зв'язок з ним був дуже поганим.
За весь цей час він лише раз був у повноцінній відпустці – в грудні 2022 року. Олена, яка на той час працювала в Англії, незважаючи на відстань приїхала додому, щоб побачитися з коханим.
Омріяна вагітність
Попри війну і відстань пара вирішила, що саме зараз чати дати нове життя.
«Ми планували дитину, тому що в нас були такі розмови, що це війна і ніхто не знає, як все закінчиться. Він не говорив про те, що може загинути. Але він це розумів і я теж розуміла, що я не зможу лишитися сама без нього, особливо не маючи від нього дитини. Мені здавалося це найстрашнішим. Він мене зрозумів і ми вирішили, що потрібно народжувати дитину. Я наче напророчила це. Я вдячна Жені, що в мене є дитина і я не одна. В мене є стимул до життя – наша донечка, яка так схожа на свого батька», – розповіла жінка.
Коли вагітність підтвердилася, Олена хотіла приїхати до нього і особисто повідомити щасливу новину, та чоловік був на передовій і про своє майбутнє батьківство він дізнався від коханої по телефону. Почувши це, Жені на очі навернулися сльози.
Спершу пара думала, що в них буде хлопчик, принаймні так пророкували їм рідні. Навіть ім’я вибрали для сина – Єгор. Та дослідження УЗД показало, що незабаром на світ з’явиться маленька україночка. Разом обрали для неї ім’я – Злата.
Три місяці боротьби і надії
11 квітня сталася найжахливіша подія в житті пари – в Євгена Струцького влучив ворожий снайпер. Куля пройшла на виліт через черевну порожнину. Наступного дня Олена дізналася, що чоловік в госпіталі. Цей день жінка пам’ятає до дрібниць.
«Востаннє перед пораненням ми спілкувалися з Женею 2 квітня. Він розповів, що в нього завдання підготувати позиції та облаштувати окопи. Він мав би повернутися в той вечір чи на другий день. Попередив, що телефон з собою не братиме. Те, що він вийде на зв'язок на другий день, то я дуже не сподівалася. Насправді, він взагалі не мав туди йти, проте його попросили, а він ніколи не відмовляв у допомозі. І це затяглося аж до 11 квітня. Його ніхто не змінив. Як він потім розповідав, їх позиції в тому лісі палили, російські танки рівняли із землею, на них скидали димові шашки, вони змушені були ходити в протигазах. Женя був дуже виснажений і в той момент його поранив снайпер. Також одному бійцеві роздробило руку», – поділилася спогадами Олена.
Євгена не евакуювали з місця поранення, він майже два кілометри йшов пішки до місця, де йому надали допомогу.
Весь цей час, поки Женя був на позиції вона обривала телефони його побратимів, ті їй відповідали, що «ось-ось його змінять». Аж поки 12 квітня телефон Євгена вийшов на зв'язок. Жінка подзвонила йому і по його слабкому голосу зрозуміла, що з ним щось сталося. Він з останніх сил повідомив, що поранений.
Олена великими зусиллями не впала в паніку та попросила, щоб він дав трубку комусь, хто поряд, щоб дізнатися, в якому саме медзакладі він знаходиться. Вже за дві години Олена з свекрухою виїхали в Дніпро.
З тих пір розпочалася боротьба за життя Євгена. Далі його перевели в Національний центр хірургії та трансплантологіїї ім. О.О. Шалімова. Родина воїна зраділа цьому, тому що була впевнена, що там його точно врятують, адже він мав надзвичайно тяжке поранення та втратив багато крові.
Олена організувала збір донорської крові для коханого, відгукнулося дуже багато людей. Але стан Євгена погіршувався, йому видалили нирку, було зараження крові. Чоловік почав «танути» – від кремезного спортсмена вагою 95 кілограмів лишилася половина. Весь цей час йому не можна було навіть пити воду, його життя трималося на крапельницях.
В якийсь момент Олена зрозуміла, що йому стали менше давати препаратів, залишили в призначеннях лише крапельниці для підтримки організму.
«Лікарі нічого мені не говорили, адже бачили мій стан і що я вагітна. Але, думаю, вони вже зрозуміли, що шансів у Жені не лишилося. Всі крапельниці, що йому вливали, не затримувалися в організмі. Женя ніби й не опускав рук, але він же завжди був у свідомості і теж все розумів. Мені просто страшно уявити, як він лежав і про що думав в свої останні місяці».
5 липня у Євгена утруднилося дихання. Лікарі відвезли його в реанімацію, там кілька разів повертали до життя серце, яке зупинялося, та, на жаль, всі їх зусилля виявилися марними. 6 липня Євген Струцький помер. З ним була його мама, Олена в той момент була в Миргороді.
Найстрашнішу звістку в своєму житті Олена почула від свекрухи і довго не могла в це повірити.
«Я не знала, що мені робити, просто ходила по хаті туди-сюди. Тоді вже мама моя подзвонила, друзі. Всі почали приїздити, втішати. Ніхто не міг в це повірити, адже всі надіялися, що він виживе», – зі сльозами в голосі згадує Олена.
Євген, попри свій важкий стан, не говорив з коханою про смерть і не давав ніяких настанов, якщо його не стане.
«Востаннє я бачила його 28 червня. 7 липня мала приїхати знову, та не встигла. Під час останньої зустрічі він весь час перепитував, чи точно я назву донечку Златою. Все допитувався, а я відповідала, що точно і дивувалася, чому він перепитує про це. «Щоб я знав. Щоб я знав», – повторював він, ніби кудись збирався поїхати від мене. Я його тримала за руку і говорила, що все буде добре і що він обов’язково поправиться. Розповідала, як ми взимку вже будемо разом і яку консервацію я для нього підготувала вже. Говорила, що без нього не справлюся, що мені буде важко, тому він мусить одужати. На що він лише ствердно сказав: «Так, тобі без мене буде важко, але ти сильна і все зможеш».
Злата – татова копія
Через місяць і два дні після того, як Євгена Струцького з усіма військовими почестями похоронили у рідних Великих Сорочинцях, на світ з’явилася його кровинка – Златочка. Дівчинку назвали так як він і хотів.
З пологового Олену з немовлям зустрічали чисельні родичі, друзі, куми. Вони стали для нею міцною опорою в найтяжчий період життя.
Зараз жінка з малюком живе в Хомутці в будинку друзів, які нині за кордоном. Дім, який вони з Женею купили разом, зачинений на замок. Олена б дуже хотіла жити там разом з донечкою, як цього і хотів Євген, та будинок потребує ремонту і фізичної сили. Сама жінка з немовлям на руках це зробити не в змозі, тому планує продати його і купити дім, в який вони із Златочкою зможуть відразу заїхати і жити.
«Ми вже такими щасливими ніколи не будемо, як були з Женю. Тому що він був душею компанії. Що мене тримає і дає мені сил жити – це моя донечка. Тому що я дивлюся на неї і розумію, що в неї я одна. Мені не можна опускати руки, плакати. Звісно, бувають такі моменти, коли сльози самі котяться. Але це мій такий маленький великий стимул життя, який я повинна поставити на ноги, виростити доброю, чесною, порядною людиною. Хочу лише, щоб в неї було звичайно світле майбутнє. Так, в неї тата немає, вона буде його знати, лише по фото та відео. Та я вже стараюся підносити її до портрету і розповідаю, що то її тато».
Маленька Злата дуже нагадує Олені покійного чоловіка. Це і обличчя, очі його сірі, світлі, навіть форма голови його, колір волосся. Олена вірить, що вона буде непосидюча, наполеглива і з почуттям гумору як і її татко.
Фундація «Мрія» консолідує увагу суспільства заради підтримки родин та дітей загиблих, полонених та зниклих безвісти військових! Полтавське представництво базується у місті Кременчуці і підтримує родини загиблих, зниклих безвісти та полонених військових, які проживають на території Полтавської області. «Розкажи свою історію світу» – проект Полтавського представництва Фундації «Мрія», у якому ми намагаємося донести історії дружин військових, у яких війна відібрала чоловіка, а у їх дітей – батька.
Тільки разом ми вистоїмо і подолаємо всі страшні виклики долі на нашому земному шляху!
Кожен має усвідомлювати ціну, сплачену сім’ями військових - ворог відібрав найцінніше у них! Найменше, що кожен українець може - це потурбуватися про родини тих, хто віддав своє життя заради всіх! Давайте підтримувати наших військових і їх родини!
Читайте також:
Сергій «Козак» Козачинський в спогадах дружини: від першої зустрічі до останнього бою
Щоб писати коментарі
Авторизуйтесь