Легендарний льотчик Денис Кирилюк: яким він був в пам’яті дружини

1. >
2. Інтерв'ю >
3. Легендарний льотчик Денис Кирилюк: яким він був в пам’яті дружини

В ніч проти 28 березня 2023 року під час бойового вильоту загинув український льотчик Денис Кирилюк, позивний GROUCH. Зокрема, він був льотчиком-штурманом винищувальної авіації Повітряних cил Збройних cил України, який здійснив понад 80 бойових вильотів, з них 70 під час повномасштабного вторгнення на знищення ворога.

У серпні 2022 року Денис Миколайович «за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Окрім цього він має ще безліч нагород.

Його дружина Альона згадує, що саме тоді в далекому 2011 її зачепило в ньому. Окрім зовнішності, його глибоких очей, її зачепив гумор та і за характером він був відвертий, простий, легкий на підйом.

Спонтанне знайомство

Подружжя познайомилось у 2011 році.  Денис приїхав на стажування до Миргородської військової частини. Познайомились вони просто на вулиці, Альона тоді гуляла з подружкою і побачила його зі спільним знайомим. Згодом Денис знайшов жінку в соцмережах, так і почали спілкуватись.

–Ми жили на одному районі, іноді бачилися. А потім якось частіше і частіше… починали гуляти. Так і почалися наші відносини.

Весілля, як один із найяскравіших спогадів

Одружилась пара у 2012, через рік після знайомства. На початку вересня, в день коли Денис збирався робити Альоні пропозицію, був сильний ливень і вітер. Але це не завадило чоловіку запросити в улюблений ресторан на вечерю.

–Я взагалі була здивована, що така жахлива погода, а ми зібрались на вечерю. Сидимо в ресторанчику і він питає: «Будеш моєю дружиною?»,  звичайно я відповіла «Так». Все було легко без пафосу, – згадує жінка.

Через місяць, в жовтні, пара розписалась. Було це в колі батьків та друзів. У подружжя також в пріоритеті було вінчання. А вже на наступний день було веселе святкування.

–Ми були молоді. Мені був 21 рік і йому теж. Було дуже багато наших друзів. Всі були такі безтурботні. Було дуже весело і я досі згадую, це як один з найяскравіших моментів в житті, що залишився назавжди в пам'яті у нас, у наших друзів, гостей, які були присутні на весіллі. Мій чоловік з Вінницької області, хоч вона вона і відноситься до центральної України, але присутні західні традиції. Переодягання були, на возику тещу возив. Традиції були такі, що нам не притаманно. Для мене це було якось такою диковинкою.

Спільне життя між відрядженнями

У Дениса дуже часто були відрядження, тому сказати, що подружжя стабільно жило разом – важко. Але коли чоловік приїжджав, у відносинах з’являлась іскорка, так і було протягом всього їх життя. Альона з ностальгією згадує перше спільне житло, яке вони винаймали. Тоді ж у них і з’явилась донечка.

Вагітність – найкращий подарунок на день народження

Після весілля, за пів року, у березні, у подружжя з’являється донька Настя. Денис напередодні пологів був у відрядженні в Миколаївській області. Був ризик, що він не встигне на пологи. 16 березня чоловік приїхав і всі зібрались на вечерю у батьків. Коли пара приїхала додому Альона відчула певний дискомфорт. І тієї ж ночі з’явилась Настя.

–Взагалі ми до останнього не знали буде у нас хлопчик чи дівчинка, бо УЗД того часу було не зовсім точним і показувало 50\50. І коли народилася донька, Денис запропонував назвати її Настею.

Денис дуже хотів другу дитину. Про вагітність Альона дізналась на консультації у лікаря, 11 липня 2022 року. 14 липня у Дениса був день народження, тому жінка вирішила зробити йому такий подарунок.

–Денис дуже любив рибалку, тому святкували в його стихії, я підготувала коробочку в яку поклала тест з 2 смужками та фото з УЗД. Він звичайно був дуже щасливий.

Потім подружжя влаштувало гендерпаті:  фотосесія, тортик з сюрпризом (хто буде хлопчик чи дівчинка). То коли Денис побачив, що буде хлопчик, сказав: «Козак, буде продовження роду».

Коли народився Тимур, батько був перший, кому його поклали на груди. І поки Альона була в реанімації, чоловік сам був з малюком, робив все, що потрібно було. І годував, і підгузки міняв.

24 лютого…

Так як подружжя військові, вони знали про початок повномасштабного вторгнення. 23-го сім’я була вдома, але в підвищеній готовності. Були вже складені тривожні рюкзачки. Денису зателефонували близько 12-ї ночі, і викликали на службу.

–Він поїхав на службу, а мене попросив залишатися з Настею. В 3:40 він прислав мені смс: “Почалося. Будьте уважні!”. І я вже, звісно, не спала. Потім почула вибухи. Сказала Насті аби вона збиралась, невдовзі подзвонив чоловік сказав: «Ховайтеся!», а у слухавці лунали вибухи. Ми вийшли, я подзвонила подружці, бо у неї були ключі він бомбосховища. По дорозі дзвонила всім знайомим і казала, щоб теж збирались і підходили до сховища. Мої батьки жили біля аеродрому, мама в той день мала вилітати в Польщу, а тато мав їхати 8 березня. Тоді вони також прийшли до мене у сховище.

Саме так пройшов ранок 24 лютого. А вже 19 квітня 2022 року доньку Настю відправили за кордон з батьками Альони. На той момент мама жінки уже була в Польщі. Тож було прийняте таке рішення, бо родина військовозобов’язаних, і не відомо було, в яке місце нас направлять у відрядження.

–Чоловік і так був по всій Україні. Вони змінювали місце дислокації, переганяли літаки на різні аеродроми. Я ж залишалася в Миргороді. Мої батьки з донькою спочатку десь місяць були в Польщі, а потім остаточно переїхали вже у Німеччину.

Трагічна звістка від командира

 27 березня, чоловік пішов на службу, на бойове чергування. Вранці на наступний день Альона зателефонувала командиру адже не могла зв’язатись із чоловіком. О 22.20 Денис тоді вилетів, але коли він повертався до дому, після успішно виконаного завданняйого, в його літак влучила російська ракета. Їх сину Тимуру було лише 19 днів.

–Коли це все трапилося, мені здавалося, що це не зі мною все, що це взагалі сон, що такого не може бути. Можливо він встиг катапультуватися. Я телефонувала, тим з ким він чергував. Але вони мені не давали втішних прогнозів по пошуково-рятувальнії операції.  А вже потім командир зателефонував, і сказав, що Денис загинув. Це було в Чернігівській області, Питятинського району, поблизу с.Толкачівка. Командир особисто поїхав на місце падіння літака і тільки після цього приїхав і офіційно відрапортував.

Як донька пережила новину, що тата більше немає

Донька дізналася про все вже на наступний день. Подружка з України встигла сказати їй раніше за Альону. Новина розповсюдилась у ЗМІ і донці прислали скриншот.

–Настя важко перенесла це, плакала дуже багато. Звісно, було б, мабуть, легше, аби я була поряд та якось її підтримала, але, на жаль, мені довелось просто по відеозв’язку розповісти про, те що її батько загинув.

За 2 тижні Настя повернулась в Україну і наразі знаходиться тут. Вона зберігає малюнки, які вони разом з татом колись малювали. Також, як спогад, донька повісила мотузочку на якій закріпила сімейні фото.

–Зараз у неї дорослі оченята. Є деякі думки, питання дорослі.

Підтримка рідних

На момент гибелі чоловіка в місті була двоюрідна сестра Альони, яка, до речі, тоді теж тільки народила. Пізніше приїхала тітка Альони з Харківської області, також був спільний друг подружжя. Ці люди допомагали та підтримували Альону. А командир, який в день загибелі Дениса був на місці падіння літака, сприяє у допозі та вирішенні побутових питань, а також регулярно цікавиться, як там її малюки.

Два тижні після звістки про загибель коханого Альона майже не вставала, дуже важко перенесла втрату.

Що тримає на плаву

Жінка хоче аби все було стабільно, спокійно, як раніше. Хочеться, щоб дитина раділа, щоб у неї було дитинство.

Альона хоче увічнити пам’ять про чоловіка. Зараз вона чекає рішення про присвоєння Денису найвищої державної нагороди України та, нажаль, посмертно. Саме це тримає її на плаву, зізнається жінка.

–Поки ми говоримо про наших чоловіків – вони будуть жити!

Нагороди

Окремим досягненням Дениса є безліч нагород, про які нам розповіла його дружина.

Дружині пілота, зробила пам'ятний подарунок військова частина у вигляді інсталяції та гільзи, яку розмалювала місцева художниця. Тут можна побачити позивний Дениса «GROUCH», а також символ ведмедя.

–Позивний у нього GROUCH або буркотун. Перед вильотами на завдання він завжди був налаштований на роботу, був сконцентрованим, а символ ведмедя пішов від його статури, схожий типаж тому так і вийшло.

У Дениса є навіть колекційні марки з його зображенням, їх зробила Африканська республіка, адже вони цікавляться нашою авіацією та шанують пілотів.

Денис за свої героїчні вчинки за життя був нагороджений орденом «За мужність ІІІ ст.», відзнакою Президента України «За оборону України» та «Учасник АТО», також є власником  особистої нагородної вогнепальної зброї, яку отримав за визначні заслуги в забезпеченні обороноздатності України, від Міністра оборони України, та ще має безліч відзнак  від держави.

Денис відвідував міжнародні конгреси, був на навчанні в Латвії і також привіз медалі звідти. У США був на курсах по обміну досвідом і був одним із першочергових претендентів на навчання на F-16, але не встиг…

Фундація «Мрія» консолідує увагу суспільства заради підтримки родин та дітей загиблих, полонених та зниклих безвісти військових! Полтавське представництво базується у місті Кременчуці і підтримує родини загиблих, зниклих безвісти та полонених військових, які проживають на території Полтавської області. «Розкажи свою історію світу» – проект Полтавського представництва Фундації «Мрія», у якому ми намагаємося донести історії дружин військових, у яких війна відібрала чоловіка, а у їх дітей – батька.

Тільки разом ми вистоїмо і подолаємо всі страшні виклики долі на нашому земному шляху!

Кожен має усвідомлювати ціну, сплачену сім’ями військових - ворог відібрав найцінніше у них! Найменше, що кожен українець може - це потурбуватися про родини тих, хто віддав своє життя заради всіх! Давайте підтримувати наших військових і їх родини!

Читайте також: 

Пам’яті Євгена Струцького: Не дожив до народження доньки місяць

Історія кохання полеглого Олега Приходька очима дружини: «І поки в мене буде на це вистачати сили, я хочу і я буду говорити»

Сергій «Козак» Козачинський в спогадах дружини: від першої зустрічі до останнього бою

Автор: Анна Зарудська

• #новини Полтавщини
• #інтерв’ю
• #війна